Всеволод Кевлич – відомий український тенісний менеджер, який працює з професійними тенісистами. Він здобув популярність завдяки своїй діяльності у світі тенісу, зокрема завдяки роботі з Еліною Світоліною. Кевлич активно сприяє розвитку кар’єр тенісистів, організації змагань і залученню спонсорів.
Журналіст сайту Ukrsport.pro Володимир Варуха поспілкувався з Всеволодом Кевличем та дізнався більше про його роботу у світі тенісу.
Як ваші справи? Чим зараз займаєтеся?
– Якщо коротко, то все більш-менш. Завжди хочеться, щоб все рухалось гладко. Проте, війна вносить свої корективи в український професійний спорт. Все менше попит саме на спорт вищих досягнень. Менше навіть потенційних інвесторів, без яких розвиток спортсменів високого рівня неможливий. То ж, «Український тенісний проект» трохи заповнює цю прогалину.
Розкажіть про Український тенісний проєкт. Коли та у кого виникла ідея створити його? Хто виступив ініціатором?
– Це цікава історія, що має ще більш захоплююче продовження. Перші місяці війни ми з родиною провели у Львові, дякуючи родині Зеленчуків (з донькою родини, Мирославою, ми співпрацювали в її підготовці), які мою велику родину прихистили після нашої евакуації з Харкова. Я збирав щотижневі класи для того, щоб допомогти батькам зрозуміти вимоги професійного тенісу. Намагався бути корисним волонтерам, що постачали гуманітарну допомогу в тому числі й до Харкова. Проте, все більше розумів, що до реальних професійних потреб саме в тенісному розвитку вже дуже далеко. У людей інші переживання. Треба виживати. Що буде далі – це не так важливо, ніж «що буде тут й зараз». Друзі почали умовляти мене виїхати з України, дати безпеку дітям й спробувати зробити наступний крок. Все те, що трапилось далі – як з історії про 6 рукостискань.
Мій добрий знайомий з Сінгапуру, якого я колись навчав, знайшов свою знайому в Великобританії, яка розповіла йому про ініціативу, що була народжена ще в березні, відразу після початку війни. Але так й не знайшла на той час шляху до реалізації. Харальд Біндер (людина зі світу мистецтва, галерист, що має навіть власний простір у Львові) запропонував колишній 92-й ракетці Світу Мартіну Лі (він навіть був у складі збірної Великобританії, що перемогла в матчі Кубку Девіса Україну в Києві в 1997-му році) допомогти українському тенісу. Сам Харальд грає в теніс, як аматор, регулярно тренується. Мартін почав пошук тих, хто може створити місточок між британцями і українцями. Й спершу знайшов колишнього гравця. Але справа не зрушила з місця. А наприкінці травня 2022 року через Сінгапур та Лондон я отримав дзвінок від Мартіна.
Він розповів про бажання Харальда, про те, що він гарантує 5 років співпраці. А я взяв час на те, щоб зрозуміти яким чином ця ініціатива зможе з максимальною користю прислужитись вітчизняному тенісу. Й почав оформлювати виїзд за програмою Homes for Ukrainians. Я точно вже розумів, що маю спрямувати проєкт саме в професійну площину. Бо у нас багато талановитих юніорів й саме перехід до вже дорослого рівня є найбільшою проблемою. Як підготовчою з точки зору навичок та їх використання, так й з фінансової сторони. Це найдорожчий етап в сходжені гравця. Харальд Біндер гарантував власні 100 тисяч фунтів на рік. На подальші 5 років. Й це вже багато! То ж, на зустрічі 9 серпня 2022 року ми разом з Харальдом, Мартіном, його партнером Джонні Дельгадо, Чарльзом Хомвудом (він став головним тренером проєкту) та Євгеном Зукіним (виконавчим директором ФТУ, яка підтримує проєкт) ми затвердили концепцію проєкту. Виховання професійних гравців на основі взаємних контрактних обов’язків.
Як відбувається відбір тенісистів? По якому принципу?
– Звичайно, на першому етапі ми мали відібрати тих, хто зможе виконати мету програми. А саме – стати успішним професіоналом ATP або WTA турів. Й перші гроші були спрямовані на тижневі тест-кемпи, де тренери мали роздивитись кандидатів та обрати найкращих з них. Ми зібрали 104 заявки від бажаючих потрапити в табори. На жаль, ми не зібрали всіх найсильніших, бо в тенісі існує певний індивідуальний підхід до довіри. Не маючи подібних прикладів інвестування, суспільство із підозрою відноситься до таких закладів. Й ми на перших кроках це відчули. З 10 хлопців і 10 дівчат (за результатами їх попередніх виступів та існуючих на той час рейтингів) відібрали 3-х дівчат. Які показували не тільки можливості, а й вміння працювати, вчитись на ходу й саме відноситись до справи так, як мають це робити професіонали. Почали із 4-х, але залишилось троє, а наразі вже тільки дві дівчини.
Хто фінансує проєкт? Які цілі у інвестора – бізнес чи спортивна складова? Якщо він не українець, в чому сенс для нього запускати такий проєкт? Чому саме український?
– Основний інвестор – Харальд Біндер. Певні вкладення вносить й Академія Дельгадо та Лі, що знаходиться в Бішамі (20 миль на захід від Лондона). Для Харальда із самого початку не було жодного питання про цей проєкт, як бізнес. Він просто хотів допомогти українському тенісу під час війни. Проте, коли ми спілкувались щодо концепту, він зрозумів, що саме бізнес-підхід працює в професійному спорті. Все решта – маячня. Так, щось може вигоріти й з благодійними інвестуваннями в майбутніх професіоналів. Але коефіцієнт корисної дії від такої співпраці близький до нуля. Бо не несе в собі жодної відповідальності. Й він сам підтримав контракти, що мають підписати гравці (їх батьки в нашому випадку), щоб зароблене ними, якщо це трапиться, стало в нагоді наступним юніорам, які отримають свій шанс. Так, все це ризиковано. Але спортивний бізнес він набагато ризикованіший, ніж будь який. Його майже неможливо прорахувати. Й ніякої гарантії в тому, що гравець заграє, не існує. То ж, це спортивний бізнес. Такий, який працює в усьому світі. Мета – досягти професійного успіху – заробити гроші. Не задля збагачення, а задля того, щоб українські гравці отримали шанс. Й успіх. Ну й через те, що Харальд має свої проєкти у Львові, йому близький український дух, й він у захваті від мужності нашої країни. Це його душевний порив.
Чи багато спонсорів вдалося залучити до проєкту?
– В перші місяці здавалось, що їх буде більше. Хоча, якось на промо-вечірці в Лондоні колишній англійский тенісист Девід Ллойд запитав нас: «Чого ви вигадуєте? Хай їдуть до університетів в США, й не потрібно буде ні грошей, ні зусиль. Це ж так просто!» Це був найприкріший момент в проєкті для мене. Дякуючи Богові, дівчата це не чули. Ми ж після цього почали більше залучати тих, хто потенційно може стати інвесторами. В Великобританії такі люди є. Але ми маємо для них шукати найкращих гравців, щоб інвестор вкладав з розумінням, що цей варіант для нього найвірогідніший. Ми запустили програму для українців в Академії Дельгадо та Лі. Ця програма має декілька ступенів. Ті, кого ми хочемо бачити в програмі, отримують можливість показати себе за символічні 100 фунтів на тиждень (вся тенісна частина, проживання та харчування). В нас був майже готовий контракт для українського хлопця. З інвесторами, що були готові вкладати 70 тисяч фунтів на рік. Проте, не склалось із цим. Але ми продовжуємо тримати двері відкритими. Є спеціальні ціни для тих, хто хоче себе показати для того, щоб отримати можливість приєднатись до проєкта.
Чому український проєкт саме в Лондоні? Чому не в іншій країні, чому не в Україні?
– Перш за все тому, що саме на базі Академії Дельгадо та Лі відбувається весь процес. Й це унікальна можливість співпраці із чудовими спеціалістами за найсучаснішими технологіями. Головний тренер проєкту – Чарльз Хомвуд – у свої 41 рік має величезний досвід співпраці з 28 гравцями Топ-100. Починаючи із команди Марії Шарапової. Для нього це теж цікава подорож. Він обожнює працювати на результат. Те, що я можу впевнено сказати зараз – це велике щастя співпрацювати із настільки якісним та творчим спеціалістом! Тренер із фітнесу, Мет Джаггард, один з найкращих спеціалістів в своїй галузі в світі. Він не тільки тренує та розробляє комплекси вправ, але й слідкує за харчуванням, навантаженнями, багато працює на корті поруч із тренерами Академії. Звичайно, все це неможливо організувати зараз в Україні. Але ми запрошуємо всіх бажаючих тренерів на стажування. Побачити весь процес на власні очі – це безцінно.
Наскільки розумію, всі тенісисти тренуються у Лондоні, а як часто проводяться виїзди до інших країн?
– Так, всі тренуються в Бішамі, це абатство біля Марлоу, що на захід від Лондона. Звичайно, ми маємо чіткий календарний план та річні цілі. Тому й виїжджаємо на потрібні турніри, де б вони не проходили. Намагаємось раціонально використовувати наявні ресурси, тому поки що граємо в Європі. За два роки, окрім Великобританії, грали в Польщі, Швеції, Німеччині, Італії, Іспанії, Нідерландах… Змагальний графік має забезпечувати виконання річних завдань.
Скільки тренерів залучено до підготовки тенісистів?
– Загалом на проєкт працюють всі тренери Академії Дельгадо та Лі. Головний тренер Академії – Том Грінланд, Джеймс Дізел, Джош Фармер, Чарлі Кріспта та декілька тренерів з ЗФП. Все, що треба для наших гравців, все працює на їх прогрес.
Яка задіяна інфраструктура? Вона орендується?
– Дівчата мешкають на території Національного спортивного центру, де й працює Академія. Тут саме й харчуються й тренуються. Тренажерні зали, корти, сауни, масажні, чудова велика територія з безліччю футбольних та хокейних полів – все це в їх розпорядженні. Сплачується це із грошей інвестора за спеціальними цінами для українців.
Як ви оцінюєте прогрес тенісистів проєкту? Чи побачимо ми нових зірок, таких як Костюк та Світоліна?
– Наразі в проєкті дві дівчини. Анастасія Сорська та Катерина Чуєшова. Обидві харків’янки. Насті – невдовзі 17 років, Катерині поки 15. Звичайно, хочеться, щоб вони досягли тих висот, на яких зараз Марта та Еліна. Вони дуже стараються.
Які досягнення тенісистів станом на зараз можна виділити?
– Ми поки орієнтуємось на досягнення в турі для 18-річних. Настя починала проєкт з рівня рейтингу 2000 в світі. За два роки піднялась на 305 місце. Цього року ми чекаємо її в топ-100 й на турнірах Великого Шолому. Катя була ще молода й не мала рейтингу, проте вже зараз – 568-ма. Це гарний прогрес.
Чи планується масштабувати проєкт та залучати більше спортсменів?
– Ми до цього прагнемо. Бо я розумію – система працює й дає результат. Але перш за все, кандидати мають довести свою спроможність пройти цей шлях. Й переконати інвесторів.
Які ваші функції в проєкті, чим саме ви займаєтеся?
– Планування, мотивування, певною мірою психологічна підтримка, освіта. Я впевнений, що сучасний професійний спорт – це перш за все інтелект. А вже потім багатогодинні тренування.
Як можете загалом оцінити рівень українського тенісу зараз?
– Це може здатись дивним, проте, український теніс один з найкращих за пропорцією вкладених грошей й результатів. Тому моя оцінка буде базуватись не на мріях, а на реаліях. Якість вітчизняного тенісного господарства доволі висока. Проте, неможливість більшості спеціалістів виїжджати з країни суттєво впливає на розвиток кваліфікації саме тренерського господарства. По підручниках можна вчитись, але, коли ти не бачиш на власні очі й не спілкуєшся з найкращими професіоналами, ти обмежений в розвитку. Тому, це буде певне обмеження через війну в найближчому майбутньому. Але, звичайно, ми маємо мріяти про краще. Без цього, неможливий розвиток.
Як вам виступи Марти Костюк за останній час? Чи побачимо ми великі перемоги від неї?
– Марта досягла суттєвого прогресу минулого року. Якщо когось дратує її старт в двох турнірах в Австралії, не варто драматизувати. Гравці по різному входять в сезон. Й подивимось, як вийде на Шоломі. На мій погляд, Марта довела, що спроможна на дива, яких від неї навіть не очікують. Трохи терпіння, й вона буде в 10-ці.
Що можете сказати про Еліну Світоліну? Чи зможе вона ще проявити себе на міжнародній арені?
– Якщо б Еліна не відчувала, що спроможна на високі досягнення, вона б не поверталась після травми. Я дуже добре її знаю завдяки нашій співпраці в юніорському віці та й після цього. Ця дівчина – взірець спортивного характеру. Без жодних перебільшень. А як вийде? Подивимось. Бажаю їй досягти найбільшого можливого успіху.
Які українські тенісистки на вашу думку, проявили себе найкраще у минулому році?
– Ми вже згадували Костюк. Наступна – Даяна Ястремська. Півфінал в Австралії на Гренд Слем – це мало кому під силу. Друга половина року вдалась гірше, проте я бачив її виступ на Уїмблдоні. Вражаюче! Швидкі покриття для неї. Грунт дається важче. На рівні виступила й Ангеліна Калініна. Справив враження шлях Юлії Стародубцевої. Один з прикладів дуже малоймовірного походу в професійний теніс через університет в США. Юлії дуже пощастило із тренеркою в Університеті Олд Домініон. Але все решта вона зробила сама. А привернути увагу самого Еріка Ван Харпена (тренер Патті Шнідер, Марії Шарапової, Кончіти Мартінес) – це показник якості професіонала. Ще відзначу Лесю Цуренко. Її відданість грі вражає. Незважаючи на вік й букет травм та пошкоджень, вона виступила на всіх чотирьох турнірах Великого Шолома. Й ще за збірну України. Попри плин часу, хочеться побажати їй подальшої наснаги.
Чоловічий теніс для України є дещо болючою темою, адже там у нас вже давно немає серйозних досягнень. Як вважаєте, коли ми нарешті побачимо прогрес серед чоловіків?
– Дійсно, непросто все це. Перш за все, чоловічий теніс – це більш тривалий процес й складніші технології підготовки. Більш точні, більш вимогливі й, як наслідок, більш дорогі. Всім зрозумілі якості, яких треба досягнути гравцю. Й ось як їх виховати? Без дефектів, без сумнівів в собі – ось це вищий пілотаж. Відсутність достатніх грошей для цього – головна проблема. Проте, є й інші складові.
Як можна пояснити те, що в Україні є хороші тенісистки, але немає хороших тенісистів? Чим це зумовлено?
– Спробую пояснити прикладом. В наш проект вибрали дівчат. Обирали їх тренери, я в цьому участі не брав, бо вважаю, що саме тренер має бачити з кого він може зробити професіонала. То ж, я запитав тренерів – англійців, чому не хлопців обрали? Відповідь була така: «Як не дивно, в країні, де мужні чоловіки воюють проти сильнішого ворога, хлопці настільки інфантильні». Як кажуть «кінець цитати». Ми із друзями спробували знайти відповідь на це питання й дійшли ось якого висновку – більшість наших хлопців виховують матері. Чоловіки майже не мають часу на виховання синів через власну зайнятість в бізнесі, роботі та й певному небажанні. Тому, хлопці дорослішають пізніше. Тоді, коли потяг в професійний теніс вже пішов. У дівчат інша історія. Їх характер гартується потребою заробляти, якої немає в більш благополучних країнах. То ж, вони мають певну перевагу. До речі, саме ця якість українських дівчат слугує за приклад для англійців. Наприкладі наших гравчинь вони вчать мотивації своїх юніорів. То ж, ми вже приносим користь англійцям, віддячуючи їм за таку важливу допомогу. Прошу наших хлопців на ображатись, а дослухатись. Нікому не цікаво яким чином ти досягнеш своїх завдань. Це твій шлях й твої страждання. Перш за все – роби сам все, щоб дістатись найвищого рівня. Це оцінять та підтримають. Й тоді буде можливо все. В тому числі й в чоловічому тенісі.
Володимир Варуха
