Коментатор Суспільного і УПЛ ТБ Андрій Столярчук відверто розповів, як переживає поразки наших команд, хто найбільше зашкварився з українських футболістів під час війни і зізнався, що його бісить в українському спорті.
З одним з найвідоміших телекоментаторів українського футболу поспілкувався наш журналіст Святослав Василик.
Як змінився український футбол за часи війни? Маю на увазі не очевидні речі (падіння рівня, втрата інфраструктури, зникнення деяких клубів), а якісь приховані тенденції, які стають помітними коли щодня на професійному рівні стикаєшся з нашим футболом?
Змінилося розуміння, що таке футбол. Якщо раніше український клубний футбол був дорогою іграшкою для олігархів і вони не особливо розглядали його, як бізнес-актив, який може приносити не лише видатки, але й прибутки, то зараз майже всі команди думають про те, як і де заробляти гроші, щоб хоча б спробувати вийти у самоокупність.
Життя підштовхнуло і змусило думати про футбол, як про бізнес. Тому більше уваги багатьма клубами приділяється розвитку власних шкіл. Відсутність грошей змусила і підвищити рівень скаутської роботи. Тепер більшості клубів доводиться шукати маловідомих гравців за невеликі гроші і вже тут їх намагатися прокачати, а потім продати з наваром.
Також би відзначив, що наш футбол став значно чистішим в плані роботи з арбітрами. В даному випадку відсутність великих грошей тільки пішла на користь українському футболу.
Під час війни в Україні з’являються амбітні футбольні проекти – Полісся, ЛНЗ, Металіст 1925, Епіцентр. Як ти ставишся до того, що бізнес навіть у такі часи вкладає чималі кошти у футбольні клуби?
Якщо дивитися реально на речі, то якраз завдяки цим грошам футбол в Україні ще хоч якось тримається на плаву. До того ж, важливо, що ці клуби розвивають свою інфраструктуру, будуючи бази і академії в регіонах, де до цього футбол не надто розвивався. Тому залишається лише сподіватися, що кількість ентузіастів, які навіть в такий важкий час знаходять можливість вкладати гроші в футбол, буде збільшуватися.
Хто з людей українського футболу під час війни приємно вразив, а хто навпаки – розчарував?
Не хотів би когось виокремлювати, тому що багато хто з футбольних людей себе гідно проявили в цей час. А хто зашкварився найбільше – тут, без сумнівів, Тимощук. Женя Янович гарну пісню (“Тимощук – гондон”, прим. ред.) про нього заспівав. Заслужив він на таку «присвяту».
Головне враження від минулого чемпіонату?
Мінусом нашого клубного футболу є глибоке падіння рівня гри. Показовим є наше теперішнє місце у таблиці коефіцієнтів УЄФА, що чітко відображає те дно, на яке наш футбол опустився. Але зворотня сторона цієї медалі – рівність майже усіх команд чемпіонату, а відтак і непередбачуваність матчів. Тому додалося інтриги, несподіваних результатів.
Хто міг уявити, що Шахтар провалиться на 3-тє місце? Або що Ворскла вилетить з УПЛ, програвши Кудрівці, про яку мало хто з пересічних вболівальників взагалі щось знав!
Окремо хотів би виділити срібний тріумф Олександрії. Як на мене, цей приклад є дуже показовим, як при грамотній і найважливіше системній роботі можна з невеликими фінансами побудувати команду, яка досягне високих результатів. Думаю, це повинно бути рольовою моделлю для більшості клубів, як вибудовувати свою футбольну діяльність в теперішніх умовах.
Під час війни ти змінив основне місце роботи – з телеканалів Футбол, які закрив власник, ти пішов на Суспільне та УПЛ ТБ. Як для тебе пройшов цей «трансфер»?
Відверто кажучи, важко. Був тривалий етап якоїсь прострації, роздумування над тим, що робити і куди рухатися далі. Навіть були думки щодо кардинальної зміни свого профілю діяльності. Але вирішив попрацювати на чемпіонаті світу 2022 року. Потім додалися біатлон і хокей.
На щастя, почав відчувати, що оживаю, повернулося задоволення і бажання працювати в цій професії і далі. Нові часи – нові виклики. А я це люблю, коли з’являються нові вершини, які хочеться підкорити. Зараз абсолютно не жалкую, що все склалося саме так, як склалося.
Що головне в коментуванні футбольного матчу? Хтось вважає, що кожен матч потрібно видавати як окрему історію зі своєю драматургією, а хтось навпаки каже, що коментатор не повинен перебирати на себе всю увагу і не заважати глядачам просто дивитись футбол.
Я б порівняв роботу коментатора з роботою шеф-кухаря: у тебе є різні інгредієнти (аналітика, статистика, історії, просто «ганяти м’яч» чи брати емоціями) і ти за своїм смаком обираєш в яких пропорціях і коли це використовувати, і так замішуєш свій «салат». У кожного свій «рецепт». Я – за органічне поєднання змісту і форми.
Вважаю, що коментатор повинен не просто «ганяти м’яч», описуючи ЩО відбувається, а важливо і аналізувати події, відзначати важливі якісь речі, даючи розуміння ЧОМУ відбувається те чи інше на полі.
Само собою, що це все потрібно подати під емоційним соусом. Але тут теж важливий органічний баланс, щоб і не «пересолити», і не «недосолити». Зрозуміло, що на колір та смак товариш не всяк. Але важливо для коментатора не намагатися всім сподобатися, це апріорі неможливо. Важливо мати власний коментаторський стиль. І постійно працювати над собою, над вдосконаленням своєї майстерності.
Наші збірні та клуби регулярно нас засмучують. Як тобі вдається стримувати негатив і розчарування під час роботи? Спадало на думку після особливо болючих поразок послати все під три чорти?
Ні, ніколи. Відверто кажучи, робота коментатора допомогла «відростити шкіру крокодила». Неодноразово сам помічав за собою, що дивлячись матч, як глядач, набагато більше хвилюєшся і радієш чи розчаровуєшся після гри.
Коли сам коментуєш, то емоційні сили йдуть на те, щоб якомога краще свою роботу виконати, спрямовуючи на це всю емоційну енергію. Тому результат гри для мене особисто відходить на другий план. І мій емоційний стан після гри більшою мірою залежить від того, наскільки я задоволений власною роботою в ефірі, а не від підсумкового результату.
Ти один з небагатьох коментаторів, хто увесь час нагадує вболівальникам в який час ми живемо і хто є наш ворог. Аудиторія і керівництво нормально ставляться до твоїх тирад, критики ніколи не було?
На щастя, мені завжди щастило працювати з хорошими керівниками, які з розумінням ставилися до таких речей. Тому ніколи ніяких проблем не виникало. Переважна більшість глядачів теж з повагою і розумінням ставиться до моєї позиції і дякує за такі речі. Звичайно, є й ті, кому це не подобається. І це нормально. Я з розумінням ставлюся до такого нерозуміння.
Твоє ставлення, якщо в Україні відновлять коментування російською мовою? Зокрема, багато провідних спортивних сайтів в Україні й досі мають російськомовні розділи і нікого це особливо не бентежить.
Це буде жах. Я завжди був проти політики «какая разніца» і «спорт поза політикою». Як на мене, це позиція або недалеких людей, або хитрозроблених кон’юктурщиків. Тому вважаю, що мова не просто має значення, а повинна відігравати вирішальну роль і в контексті журналістської діяльності, і в житті держави загалом. Шкода, що навіть зараз, в воєнний час, інколи бачиш нерозуміння людьми критичної важливості цього питання і наявності чіткої позиції по ньому.
А взагалі, що тебе як людину сьогодні найбільше бісить в українському спорті та спортивній журналістиці?
Те, що і раніше бісило: невміння об’єднуватися заради досягнення спільного успіху. Недаремно у нас говорять, що «де два українці – там три гетьмани». Вважаю, що український футбол, і спорт загалом, міг би бути на набагато вищому рівні, якби вдалося об’єднатися і працювати спільно над досягненням стратегічних цілей, від чого би виграли усі.
Але, на жаль, і у воєнний час особливого зрушення в цьому плані не відбулося. І від цього прикро, тому що коли єднатися і працювати разом, як не в такий складний час?
Показовий приклад – олімпійська збірна України. Команда вперше в своїй історії пробилася на футбольний турнір Олімпіади, всі били себе в груди, говорячи про те, який це здобуток, а коли дійшла справа до формування збірної, клуби не захотіли відпускати своїх гравців, керуючись своїми власними інтересами, а не потребою збірної, яка представляла всю країну.
Тому для розвитку спорту в нашій країні дуже важливо, щоб вдалося перейти межу від площини інтересів до площини принципів, тому що лише цей шлях дасть поштовх для якісного, сталого і системного прогресу.
Останнім часом багато українських спортивних журналістів створили свої Ютуб-канали. У тебе є такі плани?
Неодноразово надходили пропозиції. Але наразі не було такої, яка б зацікавила в професійному плані. Були спокусливі варіанти в плані зарплати, але я розумів, що мені нецікаво буде цим займатися, тому відмовлявся.
Але все може бути. В принципі, зараз роботи вистачає , але якщо буде цікавий проєкт, в якому мені самому буде цікаво працювати, то я не виключаю і такого варіанту.
Святослав Василик
