35-річний український півзахисник Тарас Степаненко після матчу 8-го туру Ліги чемпіонів 2024/25 Боруссія Дортмунд – Шахтар Донецьк (3:1) дав інтерв’ю, в якому прокоментував свій вихід з команди та трансфер до турецького чемпіонату:
– В мене зараз на серці спокій. Я вже не один тиждень переживав багато емоцій, в тому числі сумних. Мені не так просто йти з моєї рідної команди. Вона зажди у мене в серці. Я завжди буду її любити, завжди буду за неї вболівати.
Але приходить час, коли треба щось змінювати. Я для себе прийняв рішення, що хочу ще пограти в футбол. Я дуже вдячний клубу, його президенту та керівництву, які пішли мені назустріч, відпустили та дали можливість ще насолоджуватися грою.
– Чому обрали саме Туреччину?
– Коли тобі 35 років, не можна сказати, що в тебе буде багато варіантів. А Туреччина – така країна, яка не дивиться на паспорт. Вони просили дані щодо моєї фізичної готовності, дивилися, як я виглядаю, розмовляли з моїми тренерами з фізпідготовки, з тренерами, які у мене були раніше, зокрема з Луческу. Тому Туреччина. Мені запропонували пограти. Я з задоволенням пограю.
Я дуже вдячний тренеру, який дав мені зіграти останній матч. Для мене це дійсно було важливо.
В роздягальні я сказав, що для мене було честю працювати в цьому клубі. Подякував всім. Для мене це були щасливі 14 з половиною років. Тільки теплі та гарні спогади будуть. Я не прощаюся, а кажу «до побачення». Звичайне життя довше за футбольне. Думаю, все буде добре, я буду приїжджати на матчі «Шахтаря», вболівати за команду. Все нормально.
– Обряд передачі капітанської пов’язки був?
– Та ні. Я практично вже пів року не грав так, як раніше. Капітан команди – Матвієнко. Але я забрав капітанську пов’язку на пам’ять. Мені футболку подарували – поставлю в рамочку. Для мене це має велике значення. Життя пройде, а такі речі залишаться в пам’яті.
– Ви – останній гравець цього «Шахтаря», який грав на «Донбас Арені». Які думки?
– Я пройшов з «Шахтарем» все. Я був, коли було дуже добре. Я був, коли було дуже погано. «Шахтар» допомагав мені завжди – й коли було добре, й коли було погано. Президент дотримався кожного свого слова, коли я з ним вперше зустрівся.
А я хотів бути людиною, яка на добро відповідає добром. Намагався навчатися та зростати. Я в «Шахтарі» виріс не тільки як футболіст, а й як людина. Багато чому навчився, старався бути прикладом для молодих і в поразках, і в перемогах, коли грав і коли не грав. Завжди поважав клуб. Для мене головне – коли я піду, щоб про мене казали добре, щоб я заслужив повагу та залишив пам’ятні відчуття.
