Антон Петрівський – представник ультрас Карпат, футбольний хуліган та військовослужбовець Збройних сил України, який захищає нашу країну ще з 2014 року. Незважаючи на своє перебування на фронті, Антон знаходить можливість слідкувати за своєю улюбленою футбольною командою.
Журналіст сайту Ukrsport.pro Володимир Варуха поспілкувався з Антоном Петрівським та дізнався більше про його службу в ЗСУ та ультрас Карпат.
Як ви стали ультрас Карпат? З чого все почалось?
– Все почалось ще з дитинства, коли я з татом час від часу відвідував матчі львівських Карпат, коли мені було 13 років, в мене був перший виїзд, це ми з татом поїхали до Києва на матч між Карпатами та Динамо. Потім вже в зрілому віці, десь 2005 рік, ми з моїм товаришем, який вже на той момент був активним вболівальником на секторі фанатів Карпат і ще група людей прийшли на цей сектор і я ось так фактично там залишився.
Чому саме Карпати? Чи був в вас тоді вибір?
– Тут суть навіть не в тому, що Карпати єдина львівська команда на той момент, адже це є команда з історією. Єдина команда на той час у Львові і мабуть можна сказати, що й на заході України, яка мала своє сформоване досить велике середовище фанатське, і в принципі не було жодних інших варіантів. Тим більше, що це команда за яку, можна сказати, вболівали всі львів’яни і я будучи львів’янином теж, тобто було без варіантів.
Що для вас означає бути ультрас Карпат?
– По-перше, я зроблю невелике уточнення, тому що я не так є ультрас Карпат, як є футбольним хуліганом. Це така підгрупа в якій є фрагментації фанатського середовища, яка має свою ідеологію, певну поведінку і, умовно кажучи, певні правила існування. Власне, я належу до тієї команди фанатів Карпат, які називають себе футбольними хуліганами, а не футбольним ультрас.
В чому відмінність між футбольними хуліганами і футбольним ультрас?
– Відмінність полягає в тому, що Ультрас займається лише активним вболіванням, а футбольні хулігани, принаймні в старі-добрі довоєнні часи, як то кажуть, вони ще відстоювали честь клубу на вулиці в протистоянні з такими самими футбольними хуліганами з інших клубів, які для нас на той момент були ворожими, я б так назвав це.
Розкажіть трохи про теперішні ультрас Карпат, тому що наскільки відомо на секторі зараз в основному молодь і майже діти, це правда?
– Так, в принципі це було таке наше спільне рішення всіх старих фанатів. Рішення було прийняте таким чином, що умовно кажучи, поки йде війна, то старші фанати не відвідують фан-сектор для того, щоб не виникало питань, чому з них там дехто не воює.
Хоча можуть бути різні причини чому той чи інший фанат не воює, але для того, щоб зовні не було ніяких подразнень, лишніх питань і так далі, ми між собою згодили, що до кінця війни в фан-секторі буде присутня лише молодь. Взагалі була така думка, щоб не було фан-сектору до закінчення війни, от наприклад вболівальники київського Динамо собі таке правило встановили, що фан-сектору в них не буде.
Я не знаю чи там менших в них немає, але принаймні на рівні старшого середовища ми встановили собі таке правило. Ми вирішили, що сектор має жити, тому що, по-перше, не зрозуміло ще скільки часу триватиме війна, а по-друге, якщо молодь не буде відвідувати цього, то ми втратимо цю спадковість поколінь між фанатами Карпат.
Як вважаєте наскільки важливо підтримувати команду в такі часи? Чи повинна бути під час війни така підтримка?
– Підтримувати команду обов’язково потрібно, тому що тут є один дуже важливий момент, що в нас команда Карпат – це не просто команда. Це є один з таких яскраво-виражених символів міста Львова, який об’єднує фактично всіх львів’ян. Мабуть не так багато є якихось певних установлених символів, які можуть об’єднувати львів’ян поза межами міста і дуже цікавим моментом є те, що на війні багато солдатів ЗСУ носять польовий шеврон Карпат в себе на броніку або на формі. Навіть не будучи частиною ультрас Карпат.
Вони це роблять передусім для позиціонування себе, як львів’янина. В принципі існування клубу і вболівання за нього навіть в часи війни це є нашим таким не, те що протестом, а нашою спільною заявою, що ми продовжуємо жити. Тому що, росіяни насправді чого домагаються? Того, щоб ми перестали жити своїм життям, святкувати Різдво, Новий рік, щоб ми перестали вболівати за наші команди, перестали жити. Наша задача показати їм, самим собі і всьому світу, що ми здатні жити під час війни, і це є дуже важливим аспектом у цій всій ситуації.
Інші ультрас іноді не дуже позитивно реагують на таку активну підтримку фанатів Карпат. Цікаво дізнатись, що ви думаєте з цього приводу?
– Інші ультрас мають право так вважати, це їхня думка. Наші думки можуть розділятися і я не бачу в цьому проблеми, що інші ультрас мають інше бачення на цю ситуацію. Наше спільне бачення в принципі я підкреслив і це наша особиста така позиція і думка.
Кажуть, що ультрас Карпат присутні майже у всіх сферах життя і навіть у силових структурах. Чи це правда?
– Це правда, і так було в принципі завжди. Тобто на фан-сектор Карпат приходили ще з давніх часів представники абсолютно всіх сфер життя. Це навіть були люди з правоохоронних органів, представники і викладачі найбільших ВНЗ міста Львова і чиновники держструктур, бізнесмени та навіть, можна сказати так, напівбомжі.
Ті всі люди, які умовно кажучи, поза межами фан-сектора навряд чи знаходили спільну мову і спілкувались, от власне цей шоурум Карпат він всіх об’єднував. Всі їхали на виїзди, разом вболівали і проводили час. Це є яскравим прикладом, як певний символ міста, об’єкт нашої уваги може об’єднувати зовсім різних людей з різних сфер. Зараз в принципі на фронті є дуже багато наших людей з різних сфер, фанатів Карпат, в різних по специфіці підрозділах.
Тобто можна сказати, що Карпати це справжня народна команда?
– Так безумовно. Це ще є футбольна традиція міста Львова, яка пов’язана саме з футбольним клубом Карпати, коли стадіон завжди був місцем певного протесту. Навіть в радянський період на стадіоні збиралися найбільш патріотичні львів’яни, для яких це може було чимось більшим ніж футбол. Коли грали за кубок СССР в 1969 році, то на Лужниках заспівали “Черемшину”, як то кажуть львів’яни, які приїхали підтримати команду.
Ця пісня на Лужніках тоді українською мовою, це було дуже символічно насправді. Тому це так, це народна команда.
Що за історія з Віктором Розовим? Чи дійсно його вигнали з ультрас і що думаєте про ті заяви які він робив, що ультрас Карпат нібито не воюють?
– Не було якогось спільного рішення фанатів Карпат про, те що його хтось виганяє з середовища фанатів Карпат і з фан-сектора. Тому що, по-перше, зараз абсолютно немає сенсу робити щось по відношенню до людини, яка пішла на фронт, по-друге, він отримав важке поранення і він заслуговує на високий рівень поваги, і велика підтримка йому від нас, як людині, яка зі зброєю в руках, захищає цю державу.
Ну звичайно, молодь має право ходити на фан-сектор, а ще так скажемо, це була його емоційна заява пов’язана десь з тим, що на його думку було неправильним, що частина старших фанатів не пішли воювати і ця заява зрушила загалом фанатське середовище України, і зокрема наше львівське фанатське середовище. В принципі, десь по великому рахунку, в тому числі завдяки цій його заяві було прийняте спільне рішення, що на сектор буде ходити лише молодь.
Не буду засуджувати Віктора Розового за таку заяву, єдине, що я йому писав і був окремий мій допис в фейсбуці, що не можна обливати брудом весь фан-сектор через те, що йому не подобається, що хтось там не воює або хтось по відношенню до нього відносився не гідно свого часу. Тобто це заява має більш емоційний характер, аніж певний зрілий, прагматичний і виважений, скажімо так. Саме як до емоційної заяви нам потрібно до цього ставитись.
Тобто він мав на увазі лише старших фанатів Карпат, які не пішли воювати?
– Передусім так.
Як вам виступи Карпат у поточному сезоні? Чи задоволені результатом?
– Так, безумовно. Як для команди, яка тільки вийшла в УПЛ, це є дуже достойний результат і бажаю команді продовжувати в тому дусі і набирати обертів.
Що можете сказати про склад команди та головного тренера? Чи задоволені ви тим, що команду очолює Лупашко?
– Так. В Лупашка є дуже гарний підхід до гри, формування мікроклімату в команді. Це молодий тренер, в якого є хороше майбутнє і я особисто дуже позитивно відношусь до нього як до тренера.
Чи не жалієте, що Мирон Маркевич пішов з команди?
– Мирон Маркевич зробив свою справу. Він вивів команду в Прем’єр-лігу свого часу, під його керівництвом команда зайняла 3 місце в чемпіонаті України багато років тому. За ці речі йому дяка і він залишиться одним із найбільш шанованих тренерів в команді і фанатському середовищі.
Жаліти, що він пішов? Ну немає сенсу жаліти, тому що все одно має бути певне оновлення тренерське в футболі. В принципі, якщо Лупашко справляється з покладеними на нього обов’язками, то чому б і ні. Рано чи пізно всі тренери закінчують свою кар’єру, інше питання, як ми будемо їх пам’ятати. Я наприклад буду Маркевича памʼятати, як людину, яка зробила для своєї команди дуже багато. Я йому за це дуже вдячний.
Що думаєте про футбольний клуб Рух та його розвиток? Чи добре це взагалі для львівського футболу?
– Я скажу так, конкуренція в спорті, в будь-якому виді спорту – це добре, тому що це дає можливість вдосконалюватись і підвищувати свій рівень. Якщо конкуренція є на рівні міста, то я не бачу в цьому чогось поганого. Єдине, що Рух – це дуже молода команда.
Це команда, яка живе виключно за фінансування Григорія Козловського, і якщо в певний момент таке фінансування зникне, то зникне і сама команда. Тому що, це команда, яка без історії і точно не є народною. Тому до команди Рух треба відноситись як до команди, яка фінансується однієї людиною і не факт, що буде продовження коли фінансування зупиниться.
З Карпатами тут зовсім інша ситуація, тому що у довоєнні часи фінансування було від різних меценатів, різних джерел, але команда все одно продовжувала грати, тому що вона є для львів’ян, для Львова рідною і важливою командою з історією. З Рухом, як я вже сказав трішки інша історія.
Як ви ставитеся до Смалійчука і Болотнікова? Чи правда, що на зустріч з Болотніковим прийшов цілий сектор на стадіон і він відповідав на питання вболівальників?
– Так було таке. Я був присутній на цій зустрічі. В мене немає жодного ставлення до Смалійчука і Болотнікова. Це також люди, які в певний період історії Карпат просто були присутні в цій історії нашого клубу і все, більше чогось іншого я сказати не можу. Це був перехідний період між Димінським і теперішнім меценатом Карпат, от і все.
Що думаєте якраз таки про Матківського? Чи не здається вам дивним, те що він за декілька років у клубі навіть не спробував з вболівальниками попрацювати?
– А з чого ви взяли, що він не працює з вболівальниками? В нього навіть була зустріч спеціально на стадіоні зі всіма вболівальниками, коли він прийшов в клуб і відповів на всі питання вболівальників, відбувається постійна комунікація між вболівальниками і ним. Він не ховається ніде і досить відкритий до спілкування з фан-сектором.
Скільки часу ви служите в ЗСУ? Чи вдається слідкувати за футболом перебуваючи на фронті?
– В складі Збройних сил я служу вже з 26 лютого 2022 року. На війні, умовно кажучи, з травня-червня 2014 року. Тобто в 14-15 роках я теж був на війні і як тоді, так і зараз, завжди знаходив час для того, щоб по можливості вдалось подивитись футбольний матч за участю Карпат, помоніторити, що відбувається в клубі, які зміни і так далі. В принципі вона мені не перешкоджає вболівати і підтримувати клуб.
Скажіть, будь ласка, які у вас умови на фронті? Чи забезпечують військових всім необхідним?
Держава так. Забезпечує з самого початку вторгнення, забезпечення є нормальним і ніхто нічого не скаже за це.
Що є найскладніше у службі військових Збройних сил України?
– Я думаю, що всі хто залишились живими, скажуть, що найскладніше це воювати 3 рік поспіль і не мати можливості достатньо часу бути зі своєю сім’єю, робити те, що нам подобалось до повномасштабного вторгнення, не знати скільки воно ще буде тривати і скільки часу ми ще будемо присутні в ЗСУ. Це напевне найскладніше і найбільш пригнічує, а всі інші незручності вже є похідними, такими менш суттєвими.
Деякі військові Збройних Сил кажуть, що їм дуже важко піти у відпустку, тому що керівництво не відпускає. Чи стикались ви з такими труднощами і скільки разів на рік вдається піти у відпустку?
– Я думаю, що це все залежить від окремого підрозділу і навіть в самому підрозділі це залежить від безпосереднього командира чи умовно кажучи від командування іншого батальйону і так далі.
Тому я б не поширював там якісь загальні моменти з відпустками на всі ЗСУ, тому що в тій чи іншій бригаді можуть бути різні умови щодо надання відпусток і різний рівень комунікацій між командирами і підлеглими.
В мене в принципі особисто з відпустками ніколи не було проблем. Просто я ніколи не зловживав можливістю піти у відпустку, якщо я наприклад знав, що в той чи інший період нам треба особливо активно працювати і не варто йти у відпустку, я цього не робив. Загалом цей рівень комунікації з командуванням в мене і моїх побратимів був нормальний, тому питання з відпустками ніколи не були якимись проблемними.
Тоді останнє питання. Про що ви зараз мрієте найбільше?
– Я, напевне, найбільше мрію про подорожі. Я і так подорожую в рамках ЗСУ дуже багато, але не по тих маршрутах, які я сам собі складав. Війна складає мені ці маршрути.
Я мрію про подорож по тому маршруту, який я сам собі складу і в мене для цього буде достатньо часу і ресурсів. В принципі це така маленька мрія, яка мене переслідує і безумовно десь на одному рівні є бажання побути з сім’єю, з близькими людьми, друзями вже у Львові. Але вже без думки, що знову потрібно вертатись в армію, де щось там тебе чекає незрозуміле і так далі.
Хочу відчути там таку розслабленість перебуваючи вдома тривалий період, але я так само розумію, що потрібно поки що стиснути зуби і дочекатися закінчення війни на наших умовах. Для того, щоб така можливість у мене вже була повністю.
Володимир Варуха
