Олег Шпур – директор ДЮСШ Рух Львів, один з керівників департаменту розвитку і комерції футбольного клубу Рух, директор футбольної команди популярних блогерів Ruh Media Team, організатор дитячих турнірів Leo Cup, Ruh Cup, співвласник дитячого Trendets Camp разом з Дмитром Поворознюком, менеджер української медійної команди UA Steel, в яку залучені відомі українські футболісти, що вже завершили кар’єру, благодійник, виконавчий директор фонду “Рух у майбутнє”, який зібрав вже близько 120 млн грн і конвертував їх у допомогу ЗСУ, а також бізнесмен, що має кілька різноманітних бізнесів. Його медійна активність зашкалює, проєкти і івенти вражають якістю організації та високою активністю в соціальних мережах. Олег не став професійним футболістом, але прийшов в футбол з іншого боку – як менеджер.
Головний редактор Ukrsport.pro Дмитро Копій поспілкувався з Олегом Шпуром і дізнався на кого Олег вчився, де починав кар’єру менеджера та як опинився в футбольному клубі Рух.
Про кар’єру
Ви не стали професійним футболістом, але прийшли в футбол як менеджер. Як це все відбувалося, як прийшло розуміння, що не вийде стати професійним футболістом?
Насправді, в мене з дитинства досить хороші організаційні якості, починаючи з того, щоб зібрати пацанів, побігати в футбол 10 на 10, тобто організація того процесу, закінчуючи будь-якими іншими. Я завжди був ініціатором організації будь-яких процесів. А футбольне моє життя починалося з того, що я попав в дитячо-юнацьку спортивну школу, досить не просто попав, тому що я був простим пацаном з Лопатина, в якого не було дитячо-юнацької школи і можливості професійного тренування. Мені вдалося попасти в ДЮСШ тільки тоді, коли в Лопатині з’явилася одна ідейна людина, яка просто почала тренувати нас пацанів, в 8-9 класі збирати. Тренер сам займався бізнесом і просто збирав пацанів. З них, до речі, з тих пацанів декілька навіть в професійному футболі потім заграли. Андрій Ременюк, що в Металісті був, Карпатах, Сергій Міленішин, він в Волині, Олімпіку був, тобто ті, хто в Прем’єр-лізі України пограли. Просто, завдяки тому, що він нас зібрав.
Він не знав методології, він просто дивився в інтернеті різні моменти і нас тренував. Потім я поїхав на перегляд в ФК Львів і, ну, зрозуміло, не підготовлений був, якості були, там швидкість, наприклад, але розуміння гри як такого не було. Хлопці ж вже були треновані, бо тоді ФК Львів вийшов в Прем’єр-лігу, то вже зформований бренд був, і на другий рік почав тренування, попав безпосередньо в дитячо-юнацьку спортивну школу ФК Львів, до покійного вже Дударенка Миколи Івановича, Царство йому небесне. І це була школа життя, тобто, ми жили в такій спортшколі, інтернаті, з борцями, людьми, які, ну як сказати – просто не було. 6-8 людей в кімнаті, нормальне водопостачання, світло, харчування, воно було, але воно було не того рівня, що зараз надається дітям. Ну й ще – що таке спецклас футболістів. Тобто, це був тільки футбол, всі думали, що стануть футболістами в 9-10 класі. Акцент на це максимально. Мені було складно, бо я не був людиною, яка там є мега-відмінником, але я дуже любив гуманітарні науки і вчився більш-менш нормально. Тобто, я старався, незважаючи на будь-що, вчитися.
Розкажіть якусь цікаву історію з життя в спортшколі. Чим запам’яталися ті часи?
Був такий показовий в житті момент, безпосередньо, коли ми були в спортшколі в ФК Львів, в мене хобі є – співати, да. І з мене пацани лахали: “Ти шо смішний, Шпур, ти шо, яке співати?” Ну, всі сміялися, сміялися, але показовий приклад, як можна не боятися показувати себе. І на останньому дзвонику після 10-го класу вчителька музики, запропнувала виступити, є така пісня “Ніч над Карпатами”, вона була улюбленою піснею нашої директорки. І я під піаніно заспівав цю пісню перед всіма футболістами, борцями, і всіма, хто вчився там. Ну, і хлопці всі такі: “Вау, круто!” Після того ще два пацани теж записалися на наступний рік на музику. І це такий кейс, який на ціле життя запам’ятався – не треба боятися, тому що кожен правильний крок, дозволяє тобі самореалізовуватися. Оце я таки чітко, дуже чітко пам’ятаю.
Як далі пішли справи в школі?
Після того я ще рік був у луцькій Волині. І тоді я зрозумів, що я точно не той гравець, на той час мені вже було 17 років, я не той гравець, який буде грати в Прем’єр-лізі України. Максимум Перша ліга, і то не факт. Тобто, в мене вже, по-перше, не було такого бажання, по-друге, напевно, якостей, щоб стати футболістом високого рівня і заробляти собі на життя, самореалізуватися в футболі. Я не кажу, щоб інші футболісти не йшли до своєї мрії, але інколи потрібно просто зупинитись, подумати, чи ти реально на правильному шляху. Якщо кожен зараз, коли йому вже 30, проаналізує себе в 17-18 років, складно взагалі думати про це, бо перед тобою вибір – бути футболістом чи розвиватися, вчитися, ставати менеджером, іти в бізнес. Насправді, це дуже не просте рішення, але чомусь 13 років тому я для себе вирішив, що я піду вчитися, я буду розвиватися, я буду ще займатися іншими напрямками.
Як ви прийшли в футбол як менеджер?
Футбол для мене – це частина мого життя, я кайфую від нього повністю, і я хотів залишитися в футболі. Я розумію, що він приносить мені максимальне задоволення, і я вчився безпосередньо на тренера викладача, в Інфізі, тому що я вибрав цю професію націлено. Я знав, чітко, куди і як я хотів йти. Вже на 2-3 курсах почав займатися бізнесом, старався заробляти перші свої кошти, також в мене була підвищена стипендія, бо я вчився досить-досить добре, і, на 3-4 курсі я почав шукати роботу тренером, але ж на той були лише Карпати і все. Якщо реалізовувати себе як тренер зараз, то ми, Рух, шукаємо постійно нові кадри, ми просто їх постійно шукаємо, бо їх немає, не вистачає, а тоді – як попасти в ті ж Карпати, коли там тренери по 20 років одні і ті ж були, тому попасти було практично нереально, хіба що на стажування і то дуже і дуже складно. Тоді я почав шукати вакансії на різних сайтах роботи і попалася на очі вакансія тренера дошкільнят в “Клуб Лева”, це був один з перших клубів в Україні і перший “Клуб Лева” у Львові на Сихові. Його відкрили два київських бізнесмена. Я до них приєднався спочатку тренером, потім став спортивним директором, потім керівником різноманітних проєктів, тобто, “Клуб Лева” – це вже була частина мене, моїх напрямків роботи, і на 2020 рік ми сформували шість таких клубів в Україні, і в нас займалися понад 2500 дітей, і це не тільки дошкільнята. Після того, як ми побачили, як дошкільнята прогресують, розвиваються, ми створили школу футболу ”Клуб Лева” і в змаганнях до 12 років наші команди були одні найкращих в Україні.
Тобто все це починалося, як всебічний розвиток на базі футболу. Тобто футбол – це як елемент для того, щоб в дитини розвивалися лідерські якості, дрібна моторика, соціальна адаптація, вивчення кольорів, вміння комунікувати з педагогом плюс нове середовище. Тобто більш соціальна історія з елементами футболу. Тобто футбол – це як частина гри.
Також класний маркетинг був на той час, ми класно залучали клієнтів, ми були єдині у Львові. Тільки пізніше з’явилися конкуренти, які думали, що там мега величезна кількість коштів вкладена у нас. В нас було 6 клубів: Спартак, Південий, Сихів, в Луцьку, в Одесі і тд. Тобто не тільки у Львові. Ми цей напрямок дуже успішно розвинули. “Клуб Лева” дав мені фундамент, для того, щоб стати спортивним менеджером, функціонером. Я прийшов як тренер. Тренер дошкільнят. Потім тренер старших дітей. Потім як менеджер, спортивний директор, директор безпосередньо всієї організації. І він дав мені можливість також навчитися створювати івенти, які переросли в одні з найбільших в країні. Це Leo Cup, Trendets Camp разом з Дмитром Поворознюком – наш спільний проєкт. І я навчився формувати команду, навчився менеджерити. Я аналізував постійно себе. Тому що вже на той час мені було 25 років і в мене працювало близько 40-50 тренерів, якими я безпосередньо опікувався.
Як ви потрапили у Рух?
Дуже проста ситуація, я по життю такий бронебійний, якщо бачу ціль, то я до неї йду, дуже чітко. Я провів на той час три Leo Cup, вони дуже стрімко росли по кількості команд. Я тоді познайомився з Богданом Тимовчуком з Руха, і запитав чи можу я в них там на базі провести турнір, чи можна буде посприяти. Я розумів, що вони там ще не все добудували, але поля були готові. Я запропонував провести там всеукраїнський турнір Leo Cup спільно з Рухом, що б ще більше популяризувати бренд. Богдан сказав: “О, класно, супер, давай познайомлю тебе з генеральним директором Ігорем Дедишиним”. Ми познайомилися, і перший раз ми сиділи і 4 години говорили про футбол, про дітей, про все на світі. І домовилися, що проведемо цей турнір. Ми провели його. На той час, мені здається, це був один з найкращих турнірів України, якщо не найкращий. Динамо, Шахтар, все класно, нова база Руху, всі були під враженням. А я жив цим проєктом. Тобто я відповідав за все: від бейджика до організації трансляції, до моменту комунікації з командами, до третього тайму. Тобто все підходило до того, щоб людина вийшла і сказала: “Leo Cup – це топ”.
Так все починалося. Дедишин оцінив підхід моєї команди до всіх процесів і запропонував очолити один з напрямків футбольного клубу Рух. На той момент ми активно розвивали “Клуб Лева”, тому в мене звичайно були сумніви, але мене вразили масштаби, можливості. Тому я не відразу прийняв рішення. Але ще раз повторюю, я побачив масштаби, побачив підхід футбольного клубу Рух. Ми з Дедишиним ще довго спілкувалися про те, як футбольний клуб має розвиватися, як дитячий сектор має розвиватися. Я зрозумів, що це наступний крок моєї кар’єри, як менеджера, як функціонера в футболі. І, чесно, з 2021 року я закохався в футбольний клуб Рух.
Я до роботи, і до цього, напрямку, відношуся дуже просто. Якщо ти тут, ти маєш відноситися до клубу, як до свого. Не просто, що я там найманий працівник, зрозуміло, футбольний клуб Рух, безпосередньо належить Григорію Петровичу Козловському, але і позиція Дедишина, і моя, і багатьох інших функціонерів футбольного клубу Рух – вони відносяться до клубу, як до свого. Вони вважають, що вони дотичні до нього, і насправді таке позиціонування, воно дозволяє клубу ще більше розвиватися, на мою думку, на думку багатьох наших працівників.
З чого почалася роботі в Русі?
Я мав очолити один з дитячо-юнацьких секторів. Тобто ДЮСШ безпосередньо. Тобто я – офіційний працівник ДЮСШ Рух. Також є ще додаткові посади: це департамент розвитку і комерційний напрямок. Ми створюємо заходи, завдяки яким футбольний клуб Рух популяризується і заробляє.
А як у вас приймаються рішення стосовно того, які івенти краще проводити, як проходить затвердження?
Звичайно, кожен проєкт ми проговорювали, як от Trendets Camp. Тобто, у нас є керівний склад, який обмалювує, як воно має виглядати, формує бізнес-план, прораховує як має заробляти на цьому клуб.
Про ДЮСШ Рух
Ви – директор ДЮСШ. Але ж ДЮСШ – це стара совкова назва, державна назва. Тому питання в тому, що таке ДЮСШ Рух? Це виключно приватна ініціатива чи все це має стосунок до державних ДЮСШ?
Справді це державна структура, яка підпорядковується Львівській міській раді. І я, до речі, хочу на рахунок Львова зробити невеликі уточнення, тому що я постійно на нарадах директорів, з керівником департаменту спорту Антоном Нікуліним. І не тільки через те, що він безпосередньо мій керівник у Львівській міській раді, я хочу йому виразити великий респект. Тому що я вже три роки в ДЮСШ, і те, що зроблено з його ініціативи – це повний ребрендинг ДЮСШ Львова. Перше, повністю оновлено керівний склад ДЮСШ. Друге, немає ходячих мерців. Що таке ходячі мерці? Це люди, які, умовно, мені брат, кум, сват, вони не працюють, але оформлені в ДЮСШ і отримують ставку. Такого у Львові не має, як ось по Україні в інших ДЮСШ. По-третє, омолодження керівного штабу, працівників ДЮСШ. По-четверте, постійна комунікація і допомога в вирішенні різних питань в розвитку ДЮСШ. Тобто, ДЮСШ у Львові воно набагато сучасніше, ніж по всій Україні, я впевнений в цьому. Просто є багато бюрократичних, на мою думку, моментів, які не дозволяють ДЮСШ взагалі розвиватися ще краще.
Не зовсім розумію, якщо це державна структура ДЮСШ, то чому ви називаєте її ДЮСШ Рух?
Ну це, як в ДЮСШ Карпати, аналогічна історія, тобто як й ДЮСШ Верес. В нас є партнерський договір, між ДЮСШ Рух і футбольним клубом Рух, є партнерські відносини, тобто ДЮСШ Рух входить в холдинг футбольного клубу Рух і в багатьох моментах Рух опікується розвитком ДЮСШ.
Виходить, що ДЮСШ – це ваш партнерский проєкт, а Академія чисто історія клубу Рух?
Так, академія підпорядковується ТОВ Рух.
И скільки зараз таких ДЮСШ у Львові?
У нас 19 філіалів. У Львові. Займається 2 650 дітей. Це тільки у Львові, в нас ще в інших містах є. Також, найближчим часом, в 25 році, в нас є бажання відкрити два філіали за кордоном. Один в Польщі і один в Чехії. Ми розуміємо, скільки людей виїхало за кордон. Скільки українців. Є велика потреба для українців. В Варшаві живе зараз, можливо, близько 100 тисяч українців. Давайте говорити очевидно, що половина дітей залишиться, не повернеться, це перший момент, а друге найгірше, що болить – вони просто стануть громадянами іншої країни. Все, дуже проста історія. І якщо дитина мегаталановита, повірте, за неї там будуть боротися. Вот в чому суть. Для мене дуже важливо, щоб діти не забували звідки вони і щоб вони все ж таки залишалися українцями. Не можна критикувати когось. Звичайно, це посил батькам в першу чергу. Чи будуть вони пам’ятати звідки вони, як і хто є, коли вони виїхали, хто з них за Україну. Тому що для мене Україна – це як мама. Якщо ти кинув свою країну і виїхав – це я ніколи не критикую, кожен вибирає свій шлях. Але якщо ти відцурався від своєї країни, навіть у футбольному плані майбутньому, вибираючи, за яку збірну ти будеш грати, значить ти можеш відцуратися мами, тата. Це в мене така позиція, я так бачу. Якщо ми не будемо так дивитися, то тоді в нас немає морально-етичних цінностей в житті.
Мене дуже турбує одне питання. Я так розумію, що ви в Русі займаєтеся не тільки ДЮСШ, а й в цілому популяризацією Руху. Тому поясніть, будь ласка, як так сталося, бо я це бачу на власні очі в Львові по своїх сусідах, які є категоричними фанатами Карпат, вболівають виключно за Карпати, не люблять Рух, але своїх дітей віддають в Рух? Чи вважаєте ви це перемогою?
Дивиться. Взагалі яка ідеологія у футбольного клубу Рух? Ми розуміємо, що є футбольний клуб Карпати, який є брендом українського футболу, і це очевидно. Карпати мають величезну історію, їм вже 80 років, не знаю, якщо чесно скільки точно Карпатам, до речі, я ніколи не був вболівальником Карпат, навіть коли Руху ще не було, я вболівав за ФК Львів. Карпати – це історія, це покоління людей, які ходили на стадіон, з шарфами, вболівали, які пам’ятають матчі ліги Європи, і це нормально, що велика кількість львів’ян вболіває за Карпати. Ми не будемо переконувати сталого вболівальника Карпат, що Рух – це круто, Рух – це молодіжно, Рух – це теж крутий клуб, не теж, напевно, він по багатьох моментах навіть переважає ті ж самі Карпати і багато інших футбольних клубів України. І ми чітко зрозуміли, що ми маємо позиціонувати себе з молодим клубом, з дітьми, підлітками, хлопцями і дівчатами, молодими, які ростуть разом з нами, разом з нами росте покоління дітей. Тому ми масштабуємо в тому числі ДЮСШ, тому ми через дітей, які ходять в ДЮСШ Рух робимо все можливе, щоб батьків також затягнути як вболівальників футбольного клубу Рух, тому що дитина їздить на матчі, вболіває за Рух, лозунги Руха, домашні матчі футбольного клубу Рух, атрибутика, тобто, це нативно працює для того, щоб батьки усвідомили, познайомилися з футбольним клубом Рух. Наше задання – через дитину зайти в тому числі до дорослої аудиторії і зацікавити їх вболівати за футбольний клуб Рух. Це наша маркетингова стратегія.
А як так сталося, що фанати Карпат віддають детей свідомо до нас? Бо ми масштабуємо ДЮСШ Рух, це наша позиція. Наша система ДЮСШ більш масштабна, ніж в Карпатах, напевно, разів в 6-7 більше. І яка наша позиція? Ми створюємо філіали для того, щоб людям було комфортно. Тобто є умовно 87 школа. По-перше, це наш вболівальник. По-друге, це спортивна складова. По-третє, ми популяризуємо футбольний клуб Рух в тому числі. І четверте – комфортність для батьків і для дітей. Тобто завдання, щоб дитина до 12 років прийшла до нашої філії. Там потренувалася. Також в нас є різні рівні підготовленості – блок С, блок B, блок А. Тобто для дітей-початківців, для дітей, які можуть досягати вищих результатів у футболі. І відповідно тому ваші сусіди водять дітей до нас, тому що в першу чергу вони обирають те, що зручніше. Тобто, щоб можна було вийти з дому, пройти 5 хвилин і дитина могла тренуватися. Плюс класні тренера, класний підхід, CRM-система, різні івенти, інші методи, які ми використовуємо для того, щоб людині і дитині в першу чергу були комфортно в нашому середовищі, в нашому ДЮСШ. Це наша позиція і тому так сталося.
Про трансфери з Карпат в Рух
Деякі люди вважають зрадою перехід з Карпат в Рух. Велике місто, єдина команда. Як ви ставитеся до цього, чи вважаєте це зрадою, враховуючи те, що багато, як гравців, так і менеджерів з Карпати перейшли в Рух? От керівник служби селекції недавно перейшов з Карпат в Рух, багато тренерів, масажисти, різні менеджери, навіть Дедишин теж перейшов з Карпат в Рух, а також купа гравців. І вони це не вважають зрадою. Проте вболівальники Карпат, ультрас Карпат мають радикальну позицію з цього приводу і вважають такі переходи зрадою.
По-перше, для мене це точно не зрада. По-друге – це те, що менеджер для мене так само, як і футболіст. І абсолютно нормально, що менеджер міняє клуб. Це людина, яка в нашій демократичній державі сама вирішує, куда вона хоче йти, де працювати. Просто в багатьох вболівальників ідентифікація, особливо в ультрас – Карпати на все життя, Динамо на все життя і тому подібне. Кожна людина шукає найкращі можливості для себе, для своєї сім’ї, для свого розвитку, і ключове тут – розвитку. І питання, питання третє – тобто більшість менеджерів, які почали працювати в футбольному клубі Рух, вони сюди прийшли, коли Карпати не існували, практично. Розумієте? Карпат не було. Тобто їм переїжджати в інше місто? Але я впевнений, ті люди, які тут, особливо я за Ігора Дедишина скажу, для нього футбольний клуб Рух, для Володі Лапицького, для Ростика Пузанського, вони його формували з нуля. Не так, як коли вони приходили в Карпати, які вже були. Це був сталий клуб вже. Але я хочу сказати за Дедишина. На мою думку, він дав дуже багато Карпатам. І багато кейсів, які він створив для Карпат, вони були унікальними на той час. Зараз не будемо на цьому зупинятися. Або коли я в тому числі приймав рішення, що я хочу бути в футбольному клубі Рух і розвивати разом з ним, ми багато на рахунок цього спілкувалися. Тут вже багато подібних поглядів у нас на внутрішні ситуації. Тому я взагалі не бачу в цьому зради. Я навпаки бачу, що коли є конкуренція, вона допомагає розвитку нашого клубу. Що Карпати, що Рух від того тільки виграють. Тільки виграють. Так само, як Манчестер Сіті, Манчестер Юнайтед. Тільки виграють клуби від цього, виграють вболівальники, тому що в них є дербі. Вони цікавляться. Можна про щось поговорити. Є якісь теми. Якщо не буде таких історій, то футбол український ще більше буде вмирати. Нікому при всій повазі до багатьох клубів, коли грають в УПЛ, не цікаво. Немає іскринки. Для чого ми в тому числі розвиваємо медіафутбол. Для того, щоб людей знову закохувати в футбол як вид спорту. Що там не тільки просто якісь там бах, бах, бах, три передачі кому-то цікаво дивитися. Без зірок. Тому тут очевидно, що критики ніякої не може бути. Абсолютно. Це є нормальний процес, який сотні років є в футболі. Ну абсолютно. Менеджер для мене як футболіст в тому числі.
Так, а що стосовно слогана “Велике місто, єдина команда”? Який фактично виключає, що в місті може бути тільки одна команда, бо в неї є історія. І це стосується не тільки Львова, бо такі самі радикальні погляди є і в Києві, хоча там вже 3 команди грають в УПЛ, не тільки Динамо.
В принципі, не зрозумілий для мене слоган, що якщо взяти ФК Львів, який теж грав в Прем’єр-лізі України, можливо в майбутньому буде грати. Я ще раз повторюю, ми такий клуб, що ми навпаки за конкуренцію. Ми ніколи не кричали, що коли ми були в Прем’єр-лізі, а Карпат кілька років не було, що ми єдині у Львові. До того ж, Карпати і так постійно будуть, тому що це історія, вони мають бути. Але просто, мені здається, що це цинічно кричати “Велике місто, єдина команда”, люди просто хочуть принизити, напевно хочуть принизити, а чим принизити? Не зрозуміло. Мені здається, завжди є кілька факторів, де можна показати, хто краще. Це робота маркетингу, в соціальній сфері, на футбольному полі, це розвиток молоді, це філософія клубу. Оце ключові речі, де можна між собою сперечатися, а просто кричати лозунг “Велике місто, єдина команда”, ну… Зміст взагалі не бачу, абсолютно. Карпати не є засновником міста Львова. Це дуже важливо насправді. І вони не єдині, хто може комусь розказувати, як треба жити. Але ще раз скажу, це їхня позиція, і це нормально, що в них є своє якесь бачення.
Про батьків майбутніх футболістів
На змаганнях часто буває, на іграх, що батьки настільки занурюються в гру своїх дітей, захоплюються процесом, що сваряться з батьками інших команд, починають якісь перепалки, а я особисто бачив, як навіть до бійки дійшло.
Звичайно, було дуже багато схожих ситуацій, дуже велика проблема батьків в тому, що вони самореалізовуються через своїх дітей, викидують емоції, які накопичились протягом життя, через футбол й через дитячі турніри. Тобто, більшість з них не розуміють, що таке футбол, більшість з них не розуміють, для чого вони привели дитину на футбол, не мають цілі. А цілі є такі: фізичний розвиток, спортивна майстерність, лідерські якості, соціальна адаптація і так далі. І через це виникають такі проблеми. Менталітет вболівальника в наших батьках ще не сформований до кінця. Для того, щоб боротися з цим, це має йти від тренера, тобто поведінка тренера, донесення цінностей їхнього клуба і команди до батьків, що так робити не можна. Далі, організатори заходів, наприклад, в нас в Leo Cup є чіткі правила і санкції аж до дискваліфікації команди з турніру. И, якщо щось схоже починається і тим більше доходить до бійки, ми це дуже жорстко пресєкаємо. Я більше скажу, на рівні Асоціації футболу України прийшов такий менеджер, який мені дуже сильно симпатизує, Богдан Городнюк, який розуміє цю проблему, ми часто з ним спілкуємося, і ми зараз хочемо об’єднатися разом з найпотужнішими футбольними турнірами України для того, щоб сформувати єдині правила для дитячо-юнацького футболу, для турнірів, для того, щоб такі штуки ще більше пресекати. І знову вчити як вболівати по правильному. Я був на дербі Мілан – Інтер, Ю-12, два роки тому, і вболівання батьків обох команд мене вразило, бо вони вболівають за дітей і підтримують як дітей своєю команди, так і дітей команди суперника. Коли Інтер забив, батьки дітей з Мілана аплодували теж. Це вже менталітет, тобто те, над чим нам ще треба працювати.
Батьки вважають, що їхня дитина найкраща, найшвидша, найтехнічніша, а в основі виходить отой пупсік з зайвою вагою. В академії Динамо колись був скандал, доходило до того, що батьки давали взятки тренерам, нібито, щоб їхню дитину ставили в основу, давали більше ігрового часу. Чи стикалися ви з такими настирними батьками?
Звісно. Це постійна проблема, насправді. Батьки думають, що їхня дитина найкраща. І це нормально, що вони так думають, що їхня дитина найкраща. Тут в цьому немає ніяких моментів. Але треба завжди бути об’єктивним. Завжди треба аналізувати що ти говориш, про що ти думаєш. Насправді, звичайно, є корупційна складова в українському футболі. Але в більшості випадків, на нашому прикладі, нашій роботі, в такій великій кількості, батьки просто необ’єктивно оцінюють вміння і навички своєї дитини. Наше завдання – пояснити і донести, чому це не фундаментально важливо. Чому дитині треба розвиватися в середовищі дітей, які є однакові за рівнем підготовленості. Для того ми і сформували блоки C, B, A. Для того, щоб дитина була в середовищі, де їй комфортно, і де вона розвивається як лідер і може досягти вищих спортивних результатів. А якщо ми говоримо за частину, де виходить чи не виходить, футбольне поле все показує. Тобто футбольне поле, навіть для людей, які далекі від футболу, є багато моментів, де чітко можна побачити рівень гравця. Коли є перепад, це очевидно.
Як остудити таких батьків, що ви для цього робите?
У нас в ДЮСШ кожен місяць проходять збори тренерів з куратором, ми проговорюємо ключові моменти, які відбулися протягом місяця. Ми говоримо за змагальну діяльність, поведінку батьків, розвиток дітей. Тобто ми займаємося освітнім процесом для того, щоб донести батькам, що таке дитячий футбол. Постійно, системно, покроково. Не так, що ми зібрали збори, бо у нас є проблеми. У нас якщо навіть немає проблем, ми постійно комунікуємо з батьками. Ми постійно доносимо це через соцмережі. Тобто це для нас фундаментально.
Про вундеркіндів у футболі
21-річний капітан Руха Денис Підгурський каже, що він не сформований футболіст. Головний тренер Руха, Віталій Пономарьов каже, що 80% команди – це не сформовані футболісти. Середній вік головної команди Рух – 21 рік. Як так виходить, що 17-річний центральний захисник Барселони Пау Кубарсі прекрасно розуміє нову високу захисну тактику Хансі Фліка с високим пресингом. Він виходить і чудово грає проти Баварії, Реала. Ламін Ямал, теж 17-річний. В кожному матчі творить дива на полі, забиває Луніну з неробочої ноги. Як так виходить, що вони вже сформовані в 17 років футболісти, а в нас в 21 ще не сформовані. Це проблема підготовки?
По-перше, ви назвали вундеркиндів, яких є одиниці взагалі в світовому футболі. Через систему Реала і Барселони проходять мільйони, сотні тисяч дітей. Ви назвали вундеркиндів. Тобто, це один пацан на мільйон. Це перше. Друге. Це питання, як вони далі будуть розвиватися. Пам’ятаєте, Ансу Фаті. Теж в 17 років почав.І де він зараз?
В нас нема таких вундеркиндів?
На даний момент мені складно сказати, але є багато пацанів в восьмому році взагалі в чемпіонаті України, там є дуже хорошого рівня футболісти. Також ви правильно сказали, що середній вік нашої команди 21 рік. Давайте проаналізуємо всі команди УПЛ, в 21 рік тільки підпускають до заміни, а у нас середній вік команди 21 рік. І мені здається, футболіст якраз найбільше формується з 21 до 24 років. Тобто формування його як такого футболіста, який може робити результат. Я думаю, що Підгурський мав на увазі сформований футболіст в плані ще вищих досягнень, яких він може досягти як гравець. Він вже досягнув того, що він грає, і він капітан команди Прем’єр-ліги. Це вже досягнення. Тому наша філософія дуже проста, вона чітко зрозуміла. Ми довіряємо молоді, ми будемо акцентувати увагу на наших вихованцях. І ми з ними хочемо в майбутньому робити результат. Оце наша ключова принципіальна позиція.
Чи змінилася ситуація в країні, бо раніше як казали – ти маєш пройти через третю команду, другу і тільки потім в основу? А тут дивишся на Барселону, а вони в 17 років випускають гравців на важливі матчі.
Змінилася тенденція, і я думаю, що футбольний клуб Рух – один з тих клубів, які дали цю динаміку – саме розвитку академії, саме розвитку своїх вихованців, вкладення коштів в інфраструктуру. Я думаю, що один з найбільших поштовхів – це футбольний клуб Рух. Давайте проаналізуємо. Коли була побудована академія, то, наприклад, Полісся, зрозуміло, що треба будувати свою академію. ЛНЗ, та багато інших клубів України змінили ставлення до того, що своїх вихованців треба розвивати, навчати, давати їм можливість, розвивати інфраструктуру. Тому я думаю, що футбольний клуб Рух дав величезний поштовх. Ну і зрозуміло, зараз також під час війни, це можливість для нашого розвитку, тому що багато легіонерів не їдуть в Україну, сильно скоротилося фінансування – це також пояснює активний розвиток нашого футболу.
Коли нам можна очікувати нових зірок, які вийшли саме з ДЮСШ, академії Рух?
Мені здається, що наш конкретний продукт – це пацани з 2010-2011 року. Це продукт, який пройшов шлях в 6 років у нас, 2 роки підготовки до чемпіонату України. Це повністю наш продукт, діти, яких ми виховували повноцінно в тому періоді. Але якщо ми там говоримо за таких пацанів, як Квасниця та інші, вони були в Карпатах, але формування їх як футболістів – зробив футбольний клуб Рух. Це очевидно. Тобто цей перехід з дитячого-юнацького футболу на юнацький футбол, а потім на дорослий – це найскладніше насправді.
Про Григорія Козловського
Чи втручається в вашу роботу, в роботу ДЮСШ президент клубу Григорій Козловський? Чи він взагалі втручається в роботу різних відділів, як це відбувається в клубі?
Для мене це неправильне слово втручається, він просто дуже закоханий в футбол. За мої 3 роки в клубі, я не чув, щоб він втручався і розказував комусь, як правильно працювати. Він може давати свої якісь поради, своє об’єктивне бачення. І саме головне – він закоханий в футбол. Він слідкує за академією, за самими маленькими дітками. Він слідкує за ДЮСШ. Він слідкує за садочками, бо ми в садочках працюємо. Тобто він живе цим проєктом. Він закоханий в футбольний клуб Рух. Він переживає за всі підрозділи, які функціонують. І це насправді так і є.
Він відхиляє якісь ваші ініціативи?
Якщо вони конструктивні, нормальні і об’єктивні, і вони дають користь футбольному клубу Рух, я не чув, щоб хоть раз він відмовив. Він довіряє менеджменту Руха повністю і максимально.
Про UA Steel
Ви є менеджером UA Steel. Розкажіть про цю ініціативу, про той дивний турнір в Мексиці, де в нашої команди був дуже хороший склад, а але команда не виграла жодного поєдинку. Як так сталося?
Я один із керівників проєкту, мене запросили, не буду казати, хто мене туди запросив. Несправді, така ситуація. Для нас це була дуже нова історія. Взагалі, в нашому уявленні це був медіа-футбол. Ми, спільно з Євгеном Коноплянкою як організатором та Валерієм Федорчуком в ролі тренера, зібрали команду, людей відомих, через яких можна було розказати про Україну. Наша перша задача була – розказати про Україну. І ми не розуміли по спортивних критеріях які там команди, якого рівня підготовки, тому що там специфічні правила. До тих правил треба готуватися місяці 3. Ми там буквально за півтори місяці до початку заходу зрозуміли, що ми будемо приймати участь. Почали формувати команду. І змогли зібратися лише за 4 дні до початку, почали готуватися безпосередньо до цього. І зрозуміло, в нас гравці, які вже закінчили кар’єру. Хтось був в формі, хтось не був в формі. Якщо брати інші команди, вони готувалися, а хтось взагалі вже 3 роки в тій двіжусі. Там правила зовсім інші, це буліти, гол за два, м’яч падає з центра поля, це те, що ми зараз в Ruh Media Team розвиваємо. Гра один в один, кубік, потім граєш три на три, два на два. Тобто, там можуть правила мінятися кожних 10 хвилин, президентські буліти ті ж. Тобто, це футбол з елементами шоу, з елементами змін різних правил. Тобто, це дуже крута історія.
Цей проєкт не закривається, я на цьому наголошую. Дуже ймовірно, що в майбутньому ми будемо приймати участь в таких заходах, але вже більш підготовлені. Буду продовжувати менеджерити цей проєкт. В мене є бажання, ідея, в майбутньому створити Kings лігу в Україні. Тобто філіал Kings лігі в Україні, так як це функціонує в Італії, Франції. Зробити цей формат 6+1 серед медійних команд України, розвивати цей напрямок. Більше популяризувати футбол. Залучати людей небайдужих до того напрямку. Те, що ми побачили, кількість переглядів в медіа просторі, як воно несеться. Чому Тоні Кроос, як закінчив кар’єру, в Німеччині створює свою лігу? От чули це, так? Ну, Кроос, чим зараз займається? Він зараз хоче в Німеччині зробити, як Піке, в Іспанії, як Піке робить по всьому світу. Тому це людям надзвичайно цікаво. В Тіктоці, на Твічі величезна кількість переглядів. Люди починають закохуватися в цей вид футболу. І там залучається зараз Ямал як амбасадор Kings лігі. Якщо ви зайдете, подивитеся яка в них аудиторія в Інстаграмі, ви побачите, що це дуже перспективний напрямок.
Про Ruh Media Team
Можете в двох словах розказати про Ruh Media Team? Хто створив команду, як все починалося?
Ruh Media Team – це проєкт з лідерів думок, створений футбольним клубом Рух. Ідея в чому спочатку полягала – залучити амбасадорів, блогерів, які мають величезну аудиторію, для того, щоб вони популяризували футбольний клуб Рух і безпосередньо залучали нову аудиторію до клубу. Далі ці хлопці сказали: “Ми хочемо грати в футбол”. Тоді й виникла ідея створити медійну команду, долучивши колишніх футболістів, долучивши молодих хлопців. Про нас вже всі говорять, впізнаваність величезна, ми створили топ-продукт, який є одним з найкращих маркетингових кейсів в Україні за останній рік однозначно. Ми створили команду організаторів, розподілили обов’язки, хто буде займатися безпосередньо цим проєктом, продакшен. Залучили ми, на мою думку, дуже сильних спеціалістів безпосередньо до організації всіх процесів. І створили цю команду, почали грати товариські матчі, потім UA Steel Cup, зараз ми хочемо створити чемпіонат, можливо, із іншими медійними командами і розвивати цей напрямок футболу, тому що він надзвичайно цікавий. В чому перевага цього футболу? Тому що людина, яка грала на область, вона теж може стати відомою, оце дуже важливо. Тобто у нас є такий приклад – Женя Кухня. Він працює в нас на кухні, з підносами. Він грає за нашу команду, і не погано грає в футбол. Його діти впізнають! По впізнаваності він десь як гравець основи футбольного клубу Рух. Тобто от в чому романтіка! Питання в тому, що воно несеться, ми теж використовуємо різні правила: буліти, один в один, кубік, гол за два в кінці і інші цікаві моменти. Величезна кількість колишніх футболістів зараз залучається в цю історію.
Тобто, на даний момент проєкт Ruh Media Team несеться дуже швидкими темпами. Ми його розвиваємо, будемо розвивати. І він є одним із кейсів, який має популяризувати футбольний клуб Рух, і вже, я вам скажу, через його активність більше людей, дітей, закохується в наш клуб. Вчора матч дуже показовий був, їздили наші хлопці на матч проти збірної Волині, з зірками Волині грали. Те, що по відео, ми ще покажемо у випуску, те, що по відео я побачив, коли 600-700 дітей приїхали, прийшли дивитися в тому числі на Ruh Media Team. Наших гравців просто не відпускали десь годину-півтори з підписами, автографами, бо в команді Глубокий, інші футбольні блогери з мільйонами аудиторіями, для них вони кумири в тому числі. А ще більше кумири, якщо грають правильно в футбол, класні меседжи дають, це дуже крута справа. Тому проєкт дуже перспективний.
Дмитро Копій
