Олена Підгрушна – 37-річна відома українська біатлоністка, олімпійська чемпіонка та багаторазова призерка міжнародних змагань. Олена є однією з найбільш титулованих українських спортсменок у цьому виді спорту.
Журналіст сайту Ukrsport.pro Володимир Варуха поспілкувався з Оленою Підгрушною та дізнався більше про її карʼєру.
Що стосується виступів на змаганнях, то слід очікувати, що ви будете ще виступати чи вже ні?
– Поки ще ні, тому що після операції, яку я зробила в січні, в мене досі триває процес реабілітації. Тобто в міру своїх можливостей я підтримую форму, намагаюсь щось робити, але все рівно в мене дуже багато вправ саме на реабілітацію колін.
Як проходить зараз ваше відновлення? Коли можна очікувати, що все буде гаразд?
– Не знаю. З самого початку я сподівалась, що повернусь ще в минулому сезоні. Тобто ніхто не думав, що настільки складна ситуація і що знадобиться багато часу. Це вже ніхто не може передбачити.
Розкажіть трохи про те як ви стали біатлоністкою? З чого все починалось?
– В дитинстві ми зі старшим братом були дуже активними та енергійними. Потім я побачила біатлон по телевізору, тоді якраз виступали наші дівчата, здається це був чемпіонат світу, але не пам’ятаю точно.
Тоді Олена Зубрилова була на подіумі, я коли це побачила, то просто закохалася в цей вид спорту. В мене промайнула думка, що якщо наші дівчата на подіумі, значить в Україні є класні тренери, тобто цим видом спорту варто займатись.
Чому в мене були такі думки в 5 класі я не знаю, але потім, буквально через деякий час вчитель з фізкультури в школі збирав секцію біатлону. Звісно я погодилась і пішла. З цього моменту почалось моє знайомство з біатлоном і загалом моя кар’єра.
Чи не пробували ви займатись іншими видами спорту?
– Я ще займалася танцями. Був такий період, коли наш тренер по біатлону в школі десь зник, тренувань не було і моя подруга потягла мене з собою на танці.
Був спортивний клуб біля школи, ми там займались і також тоді тренер з танців не хотів мене відпускати, оскільки в мене були великі перспективи. Однак, коли в нас зʼявився тренер по біатлону, то він забрав мене на спортивну базу у Підгородньому і власне, я вирішила продовжити спортивну кар’єру по біатлону. Вже тоді я покинула танці, зразу повернулася і вже до сьогоднішнього дня в цьому виді спорту.
Як вважаєте чи може біатлон опанувати абсолютно кожна людина? Чи це важкий вид спорту і для нього потрібно мати якийсь талант?
– Я б сказала, що біатлон дуже багатогранний. Кожен спортсмен може мати якісь свої слабкі сторони і все одно бути топовим спортсменом на міжнародній арені. Тобто хтось може виїжджати за рахунок якісної стрільби, швидкості, витривалості, але те, що біатлоніст має бути багатогранно розвиненою особистістю – це факт. Тут в нас працює все тіло: руки, ноги і голова, потрібно думати, прораховувати наперед.
В плані фізичної підготовки в нас працює все: швидкість, витривалість, сила. Тому просто має бути людина, яка готова працювати і мати досить високу витривалість.
Взагалі для себе в майбутньому розглядаєте тренерську кар’єру?
– Так. Мені цікава ця тема і навіть цього року я хотіла працювати тренером, тільки щось пішло не так.
Вам би хотілося завершити кар’єру біатлоністки в урочистій формі? От наприклад, як інші роблять на Кубку світу.
– Найкраще завершувати кар’єру, коли ти ще показуєш класний результат, але вже відчуваєш, що це той максимум і вже всього досягнув. Тоді вже спокійно прощаєшся.
Звісно, коли я припустимо провела більше 10 років на міжнародній арені, то в мене зʼявилося дуже багато друзів, знайомих серед спортсменів з інших країн світу. Тому, хотілося б, щоб це були такі от проводи, які ми бачимо кожного року на останньому етапі Кубку світу, коли команда прощається зі своїми спортсменами. На жаль, чомусь в нас так не виходить.
Як вважаєте як впливає зараз війна на український біатлон? Можна сказати, що війна не дозволяє розвиватись цьому виду спорту?
– Однозначно війна впливає тим, що по-перше, постраждали наші біатлонні траси та бази, якщо брати наприклад бази на Сумщині, Харківщині, де взагалі умов для тренувань немає. Плюс там стрільба майже заборонена, тому що якось мені один тренер влітку сказав: ”Якщо ми почнемо стрільбу, то до нас полетить у відповідь ”. Тобто вони з дітьми бояться в тому районі стріляти.
Відповідно, для біатлону це вже неможливо щось розвивати. Плюс виникають складнощі з виїздом закордон через те, що немає літаків. Навіть наші основні, титуловані спортсмени, в яких дуже багато зборів в інших країнах вимушені проводити багато часу в автобусі або поїзді, щоб доїхати до місця призначення.
Особливо важко це в активний сезон. Спортсмен, який провів змагання має відпочити і реабілітуватись, а він сідає і їде в автобусі, це погано для організму спортсмена. Плюс обмежене фінансування, якщо команда А фінансується за рахунок міністерства і спонсорства, допомагає міжнародна федерація, то звісно діти, особливо які хочуть в чомусь розвиватись, зараз залишилися майже без фінансування. Це лягає на плечі батьків. Це також не покращує умови для розвитку біатлону.
Тобто можна сказати, що зараз в Україні фактично немає де тренуватись біатлоністам?
– На сьогоднішній день у нас є спортивна база в західно-реабілітаційному центрі в Яворові і там стрільбище відповідає міжнародним стандартам, хороше асфальтне покриття, і зимою, коли є сніговий покрив вони також закатують класну трасу з підйомами та спусками. Тобто досить хороші умови для тренувань, але єдиний мінус, що там середньогір’я 800-900 м, ще не висота, але вже не рівнина. Там є теж певна специфіка для тренувань.
Ще є спортивна база Тисовець у Львівській області, але там в дуже поганому стані асфальт, стрільбище також. Все нищиться, асфальт провалюється. Тобто там також самі умови для тренування далекі від ідеалу.
Ну і ще зараз будується в Буковелі стрільбище, яке вже майже готове, але траса також в стані будівництва. Тому по великому рахунку лише в Яворові можна проводити нормальні, особливо літні, тренувальні збори от і все.
Що можете порадити біатлоністам початківцям?
– Вже неодноразово відповідала на це питання. Я б порадила як і юним спортсменам, так, і батькам, тренерам, щоб спортсмена вчили отримувати задоволення від того, що він робить, чи це важке тренування, похід в гори чи це змагання, перемога, чи поразка. Все рівно потрібно щось брати хороше з цієї події і максимально отримувати від цього задоволення. Тоді спортсмен зможе досягти як високого рівня, так і затриматися на довго в цьому виді спорту. Тому що, якщо постійно робити через якісь страждання, через себе і якесь не можу, і так далі, то це не принесе задоволення.
Вони (ред. – молодь) скажуть, що їм це не потрібно, бо є гаджети і так далі. Їм це цікавіше, а якщо дитині показати наскільки цікавий цей вид спорту, на скільки він може бути багатогранний і різноманітний, тоді їй буде цікаво. Вона сама пізніше почне отримувати від цього задоволення і затримається в цьому виді спорту, відповідно буде показувати хороший результат. Це така моя думка.
Не пропускайте наші ексклюзиви, підпишіться на наш Телеграм-канал. На каналі ми публікуємо тільки ексклюзивний контент.
Володимир Варуха
