Воротар донецького «Шахтаря» Дмитро Різник прокоментував поєдинок против ПСВ в Лізі чемпіонів (2:3), а також відреагував на встановлений рекорд за кількістю сейвів.
– Дмитре, у матчі з ПСВ ти встановив новий рекорд Ліги чемпіонів за кількістю сейвів – на твоєму рахунку їх 15. Що це для тебе означає?
– Ну рекорд-то я побив, але ми не здобули того результату, якого хотілося б. У пріоритеті командні цілі, тобто слід було вигравати цей матч, а потім уже йдуть індивідуальні досягнення. Тому особисто для мене це приємно, але всі дуже розчаровані, що команда не виграла.
– Але про що ти думаєш після кожного важливого сейву? Які міркування?
– Та особливо ніяких. Кожен сейв дає впевненість команді, тому працюю, на всі сто викладаюся. Даю впевненість команді.
– Цей матч був сповнений різних емоцій: дуже впевнена гра «Шахтаря», але, на жаль, завершенням стала болісна поразка. Про що ти думав після фінального свистка?
– Знаєте, це якесь повне спустошення, чорна яма, куди ти провалився на такому закритому стадіоні, при такому шумі. Тільки спустошення і безсилля.
– Останні хвилини матчу стали вирішальними. Що, на твою думку, спричинило поразку – те, що команда залишилася грати в меншості, чи втрата концентрації? Можливо, щось інше?
– Складно сказати, що саме. І перший гол дав упевненість ПСВ – вони почали бігти вперед, їх гнали трибуни, та й ми вже якось трошечки підсіли наприкінці. Але на такому рівні так грати, навіть у меншості, не можна.
– Бачили, що після матчу тебе підтримали Андрій Пятов та Раймонд ван дер Гоув. Свого часу ці воротарі досягали великих результатів у єврокубкових змаганнях, наразі вони вас тренують. Що саме вони казали тобі, що ти виніс?
– Так, звісно, усі підтримали й сказали, що це – футбол, що таке стається. Для мене це також, хоч і гіркий, але досвід. Треба ставати тільки сильнішим, рухатися вперед і працювати.
– Уже кілька днів минуло після матчу. Як справляєшся з емоціями після таких важких поразок?
– Просто треба відволіктися трошки від цього, проводити час із сімʼєю. Зараз до мене приїхала родина, син, тож він мені не дає засмучуватися.
– Як тебе сімʼя привітала з рекордом?
– Та як, сказали: «Ти – молодець! Але погано, що програли».
