Євгеній Жук – український футзаліст, гравець київського ХІТа та національної збірної України з футзалу. На чемпіонаті світу з футзалу в Узбекистані забив 3 мʼячі, 2 з яких французам в матчі за 3-є місце та в цілому відіграв дуже добре, та разом з командою завоював бронзові нагороди. Зараз Жук продовжує виступати у складі київського ФК ХІТ.
Журналіст сайту Ukrsport.pro Володимир Варуха поспілкувався з Євгенієм Жуком та дізнався більше про історичне досягнення України на чемпіонату світу.
Де ви грали до приходу до київського ХІТа? Як отримали запрошення?
– Я грав в першій лізі чемпіонату України за команду Епіцентр К3 і ми непогано грали, ставали чемпіонами, це був такий непоганий проєкт по планах.
”Епіцентр” – це магазин на Позняках, ми працювали, грали в Першій лізі ставали третіми, на жаль, там останній сезон у нас не вийшов, але граючи за них я отримав спочатку виклик в молодіжну збірну України, а потім ХІТ запросив до своїх лав.
Які ваші очікування від сезону у чемпіонаті України?
– Звичайно приємно, що стає більше команд – 12. За останні роки це найбільша кількість команд, в цей непростий час така кількість і розвиток це дуже непроста справа, але асоціації виходить це робити.
З приводу сезону, якщо брати ХІТ, то звичайно ми хочемо виграти цей чемпіонат, тому що завжди хочеться вигравати. Навіть коли ти виграєш рік чи два, це якось забувається через деякий час. Зараз розпочинається чемпіонат і звичайно нам хочеться виграти його, довести те, що не випадково ми стали чемпіонами в минулому році. Звичайно кубок України для нас це не проста історія, адже п’ять разів в фіналі ми програвали. Звісно хочеться виграти й кубок України, це якщо брати чемпіонат та загалом внутрішню арену.
А що стосовно єврокубків?
– Щодо Ліги чемпіонів, то на даному етапі в нас задача вийти в наступний раунд. Це буде дуже не просто зробити тому, що наші суперники чемпіони Іспанії. Ми розуміємо що чемпіонат Іспанії – це найсильніший чемпіонат і можливо, чемпіоном не стала команда, яка є більш титулована, але виграти чемпіонат Іспанії – це я думаю ніби взяти щось таке на рівні чемпіонату світу.
В нас тяжка група, ну якщо брати інші команди чемпіон Іспанії, Андерлехт – чемпіон Бельгії, який дуже сильно підсилився, адже там є бразильці, гравці різних збірних тому для нас буде не просто. І звичайно, ще чемпіон Польщі, там ліга дуже розвивається, дуже багато бразильців, іспанців, португальців і нам було не легко в минулому році з чемпіоном Польщі. Я думаю, що буде дуже важко і в цьому році, але в нас є задача – ми повинні проходити в плей-оф.
Кого вболівальники підтримували більше в матчах нашої команди?
– Ну мабуть 90% наших матчів підтримка у нас була просто неймовірна, це матчі, які ми грали в Ташкенті, адже там була велика наша діаспора. Ми спілкувалися з людьми, які давно вже живуть в Узбекистані, вони приходили на наші матчі.
Так були вболівальники, які приїздили з Європи – це дуже приємно і місцеві вболівальники на фінальних стадіях вболівали за нас. Можна сказати, що дуже виражено вболівали за нас, я не знаю чому. Це стосується узбеків та казахів, а їх було дуже багато і вони нас підтримували. Було дуже приємно.
Якщо брати за третє місце, підтримка десь була біля 4-5 тисяч людей, а на фіналі було 9 тисяч.
На наших матчах трохи менше, але 90% вболівали за нас. Лише одна гра у нас була в Андіжані, де Афганістан все ж таки підтримували краще, тому що кордони у них близько і це була така їх підтримка. Але вболівальникам велика подяка, тому що в цей непростий час така велика кількість людей підтримувала нас.
Що означає ваше легендарне святкування? Як ви його називаєте?
– Я ніяк його не називаю. Якось з роками я прийшов до цього, адже в мене ніколи не було чогось особливого, щоб якось виділятись.
Це все якось з роками, само. Спочатку я просто святкував, потім воно трохи розвивалось. Це емоції всередині гри, коли вони є, якось воно зароджується, нічого такого я не думав з самого початку. Потім вже зробив раз і ще декілька разів, то всі почали якось виділяти це.
Ну це емоції, коли ти забиваєш в тебе зашкалюють емоції і якось потрібно їх трохи проявити. Якось так вийшло, тут немає нічого такого, що я придумав. Так воно вийшло само собою.
А чи є у вас якісь інші фірмові святкування голів чи тільки це?
– Ні, тільки це. Можливо я якось по іншому можу показати свої емоції, але як я відчуваю душею так і роблю. Перед грою я не думаю, як буду святкувати.
Розкажіть про покриття на турнірі, ви тренувалися на терафлексі? Які відчуття?
– На тренувальних полях був терафлекс, він не дуже приємний. Ми тренувались в основному на терафлексі і це тяжкувато в плані тренування і зміни покриття. Для азійських країн – це покриття є нормальним, вони грають там і фінальні частини своїх чемпіонатів, але для нас було дуже тяжко, і навіть тренуватись. Ми весь час тренувались на тренувальних полях, які нам давали і там був терафлекс, не дуже приємне покриття.
А в чому його відмінність від паркету? Чи правда, що, наприклад, м’яч іде повільніше по терафлексу, ніж по паркету?
– Звичайно. Там більше резини. Мʼяч не так швидко ходить, як на паркеті, бо на паркеті він наче прослизає, таке дуже швидке покриття було в Ташкенті і в Андіжані. Для нас дуже незвично було грати на такому покритті. Мається на увазі, що на початку в Ташкенті, і в Андіжані нам було незвично грати, але ближче до кінця ми вже звикли.
На жаль, м’ячі дуже швидкі, а в нас вони менш швидкі. Паркет в Узбекистані також швидший, тому нам було дуже тяжко, бо ми майже не грали на такому покритті. Можливо щось схоже було в Португалії на товариських зустрічах, але в чемпіонаті України ми не граємо на таких покриттях, було не дуже зручно на початку.
Які настанови особисто давав вам Олександр Косенко перед матчами або під час них?
– Ну конкретно навіть не знаю, можливо вони були мінімальні. В нас більше все ж таки колективний ігровий вид спорту і в основному дають такі корективи команді. Про командну швидкість, як повинен ходити м’яч, які там тактичні варіації. Я більше граю спереду, звичайно мені потрібно чекати на ті м’ячі, працювати проти м’яча, адже це також дуже важливо і звісно забивати, бо це моя робота.
Якщо порівнювати виступи на клубному рівні з грою на чемпіонаті світу. Чи набагато складніше грати на ЧС?
– Звичайно тяжко. Мабуть все ж таки було легше в тому плані, що в цьому сезоні ХІТ грав в Лізі чемпіонів і ми грали на Пальмі, з місцевою командою, де була дуже велика підтримка. Ми грали у відборах в Польщі, в Сербії, де було дуже багато фанатів.
Дуже добре, що ми зіграли ці матчі раніше, бо не такий тиск був, але якщо брати глобально, то звичайно матчі на чемпіонаті світу, тим паче на першому чемпіонаті світу для багатьох гравців – це великий тиск з різних сторін. В когось всередині є тиск, адже хочеться себе показати. Показати не лише індивідуально, а й показати себе в команді.
Тиск був звісно, але, я думаю, що з початком, можливо далеко не з найкращим для нас, він все таки минув і нам було легше грати. В кінці ми вже мабуть звикли до такої підтримки, до цієї атмосфери. В чемпіонаті України мабуть за весь сезон не так багато матчів під тиском. Можливо там щось схоже може бути лише у 5-10 поєдинках за сезон.
Перший гол на ЧС ви забили з пенальті збірній Афганістану. Які правила в збірній стосовно того, хто б’є пенальті? А в ХІТі?
– Я був на полі, мені довірили, також тренер сказав бити. Перед грою ми не обговорюємо хто б’є, але коли заробили це пенальті, мені сказали бити. Для мене це нормальна справа. Якщо мені довірили, то я повинен брати ініціативу і звичайно це хвилююче, але потрібно допомагати команді.
Тобто можна сказати, що тренер вирішує стосовно того хто пробиває пенальті?
– Звичайно, що остаточне слово за тренером. Він вирішує, хто пробиває пенальті. Він бачив, хто міг пробити, хто був на полі. В принципі там хтось з клуба б’є, на тренуваннях відпрацьовували цей компонент, але останнє слово звісно за тренером.
У матчі проти Франції ви забили два швидкі голи. Чи можна сказати, що після цього ви вже були впевнені у перемозі? Чи посипався суперник?
– Чи впевнений в перемозі? Звичайно ні. Залишалось 12 хвилин десь і по великому рахунку це дуже багато для футзалу, три м’ячі відіграти цілком реально. Так, мабуть коли був рахунок 2:1, було не просто, але звичайно кожен гол це допомога команді.
Не важливо там перший, другий, третій чи навіть шостий, сьомий, тому що кожен гол б’є по психології суперника. Добре, що в мене вийшло це зробити якраз в той момент, коли я думаю було найнеобхідніше для всього матчу. Звичайно приємно було це зробити, але найголовніше, що ці м’ячі дуже допомогли нам повністю перевернути гру і зробити так, щоб ми перемогли.
Для вас це перший великий турнір. Чи було хвилювання під час матчів? Як справлялися з ним?
– Перед ним звичайно було хвилювання, але не було такого, що потрібно зробити те чи те, щоб хвилювання зійшло. Я думаю, що для кожного футболіста, хвилювання відходить, коли він віддає якусь передачу, робить якусь гарну дію на майданчику і воно зразу виходить. Коли ти розумієш, що ти вже на полі і тобі потрібно не хвилюватися, а віддавати все, що в тебе є для того, щоб був командний результат.
Це я думаю найголовніше і ось це допомагає впоратись з хвилюванням. Можливо в когось воно більше, в когось менше перед грою, але всередині гри я думаю що коли потрібно щось робити, допомагати команді, воно відходить в сторону. Думаю, що хвилювання воно було, воно буде, але цей досвід ігор, який був до цього на такому рівні він допомагає і ти знаєш як виходити з цього.
Що відомо вам про призові за таке досягнення? Є інформація стосовно цього?
– Не знаю, які будуть призові, що буде. Нам, якщо говорити двома словами, сказали, що все буде, але станом на зараз нічого не ясно. Обіцяють Асоціація футболу України і Асоціація футзалу України. Обіцяють що будуть преміальні, але які – не знаємо на 100%.
Не пропускайте наші ексклюзиви, підпишіться на наш Телеграм-канал. На каналі ми публікуємо тільки ексклюзивний контент.
