Головний тренер “Олександрії” Руслан Ротань висловив свою думку щодо запровадженого терміну “Ротань-стайл”.
– Нещодавно ви на пресконференції звернулися до колеги, який придумав термін “Ротань-болл”. Я провів розслідування: ваш помічник Євген Гресь в інстаграмі почав постити з хештегом “Ротань-стайл”. Але це все гумор, мені просто цікаво: дуже мало тренерів-українців з особливим стилем. Як ви можете описати свій стиль футболу? Наприклад, ви приходите на співбесіду до футбольного клубу, і там керівник взагалі не бачив. Які характерні риси притаманні футболу Руслана Ротаня – пресинг, автобус, швидкі контратаки?
– Давайте спочатку, що стосується “Ротань-стайлу”. Ви знаєте, хлопці люблять, скажемо так, спекулювати. Було дійсно, коли відео виставляли, і мій помічник виставляв: “Ротань-стайл”. Я хочу, щоб зрозуміли одне: не може якогось там “Ротань-стайлу” бути. Є футбол і він диктує свої умови. Футбол не може бути одним. Зараз ця програма – забув, як вона називається, – де вони мене люблять критикувати.
– “ТаТоТаке”?
– Так, “ТаТоТаке”. І вони трошки, знаєте, застигли, залізли в смолу, і одне й те саме: “Ротань-стайл, Ротань-стайл”. Їм же треба чимось обісрати. Якщо в них є щось – вони виливають, якщо є щось хороше… Тільки я від них не чув жодного разу похвали. Але ж все-таки ви згодні, що щось можна було сказати? В одну сторону. Тому їхні, скажемо так, погляди – вони мені цим допомагають. Нехай критикують, я буду ставати сильнішим від цього.
Але все-таки повернуся до запитання, що таке “Ротань-стайл”. Є футбол, і він диктує свої умови. Ми всі дивимося на світовий футбол, як він розвивається, і хочемо бути в ньому в тренді. Тому коли це було 7 років тому, де дивилися на контроль м’яча більше, тіки-така і все таке – то вони трошки застигли в тому, в “Ротань-стайлі” для них, і вони думають, що в мене отакий стиль і він завжди буде.
Але завтра буде новий тренд, і нам потрібно дивитися туди, тому що ми хочемо тягнутися до європейських клубів і ми будемо також змінюватися. Тому “Ротань-стайл” буде таким, яким хоче бути футбол, не залишатися там, де вони залишилися, в Більбао, 20 років тому, і вони до сьогоднішнього дня в Більбао. Ну, це ж так? От вам і відповідь, хто застиг – вони чи ми.
