Андрій Співаков – 29-річний український футболіст, капітан футбольного клубу Лівий берег. У своїй карʼєрі встиг пограти не лише в чемпіонаті України, а й у Литві, де виступав за місцеву Йонаву. Співаков є універсальним футболістом, тому він може зіграти як на позиції захисника, так і у центрі поля.
Журналіст сайту Ukrsport.pro Володимир Варуха поспілкувався з Андрієм Співаковим та дізнався більше про його футбольну карʼєру.
В якій академії ви починали займатися футболом?
– Моя перша академія це ДЮСШ ”Переможець”, мабуть зараз такої й немає. Знаю, що потім її перейменували в академію імені Лева Яшина.
Починав грати десь в віці 6 років у себе на районі, в школах. Любив футбол ще з самого дитинства, у батьків просив грошей, щоб ходити на різні секції, сам ходив і домовлявся. Десь коли мені було 8-9 років в нашу школу якраз таки прийшов тренер – ДЮСШ ”Переможець” і проводив набір. Так я потрапив у цю академію і пробув там до 16 років.
Ви грали у київській Автолізі з футзалу, де забивали багато голів. Що можете розказати про той період? Чи могли ви тоді подумати, що станете капітаном команди УПЛ?
– Це вже університетські роки, тоді я не думав, що буду професійно грати, це вже інша історія, як я потрапив до УПЛ.
Щодо Автоліги, то я пішов на навчання і там в мене відносини з дівчиною були, тому я якось відійшов від професійного футболу. Шукав роботу, але звісно ж футбол любив, грав за область і на змаганнях Автоліги. У мого друга, а зараз вже кума є брат Толя – засновник турніру. Був момент, коли він запросив мене грати за свою команду, а я люблю футбол у всіх його проявах, зокрема футзал, пляжний футбол і тому подібне. Був час, були можливості, тому я й погодився. Ми тоді гарно проводили час, а пізніше я вже підключав до гри у київській Автолізі своїх знайомих.
В яких аматорських турнірах окрім Автоліги ви грали?
– Грав у Чернігівській області, на район грав, на Київську область. По футзалу грав в лігах Києва, зокрема в першій лізі Києва. По студентству багато грав, на студентських чемпіонатах. Також потім був чемпіонат Європи серед студентів. Тобто, турнірів було дуже багато.
Як ви потрапили до ФК Лівий берег? З якої команди перейшли туди та як це відбувалось?
– До Лівого берега запросив мене Буднік Анатолій Іванович, він тоді був тренером цієї команди. Він знав мене по матчах за студентів.
Вперше побачив мене на чемпіонаті Європи. По студентах я їздив за свій ВНЗ, за університет імені Грінченка. Я потрапив на чемпіонат Європи і Анатолій Іванович їздив з нами як другий тренер-консультант. Там ми познайомились, там він мене побачив. Він був головним тренером студентської збірної з України по футболу і потім мене запросив в цю збірну. Також, я з ним їздив на Універсіаду до Італії, до Неаполя за українську збірну.
Ну і він мені відразу запропонував допомогти з професійним футболом, щоб я на перегляд потрапив чи команду якусь знайти. Він тоді ще не тренував ”Лівий берег”, але хотів, щоб я потрапив до професійного футболу.
Він хотів запросити мене туди, бо бачив в мені якісь якості, але тоді в мене вже дитина була і якось не хотілось їздити на матчі, виїжджати з міста. До того ж, в мене вже стабільна робота була, тому я відмовляв.
А потім він мене набрав і зробив цікаву пропозицію. Сказав, що буде така команда ”Лівий берег”, що буде там головним тренером, далі розповів про плани, амбіції і президента. Розказав про ситуацію, запросив на тренування поговорити, побачити все своїми очима. Якось так закрутилось, що я приїхав, потренувався, ми поговорили і тоді планували пограти півроку на чемпіонаті аматорів і потім заявлятись у Другу лігу України. Я знав Анатолія Івановича, знав, що можна йому довіряти і саме тоді я звільнився з роботи, працював я до речі в поліції. Далі підписав договір та почав виступати за цей клуб.
Пригадайте свій дебют у професійному футболі. Як це було?
– Пам’ятаю. Це була Друга ліга України, матч відбувся в Києві. Я пам’ятаю, що вийшов на заміну і забив з пенальті переможний гол. Ми тоді 2:1 виграли, гарні емоції були. Тоді я зрозумів, що можу знаходитися тут, у професійному футболі.
Впродовж карʼєри ви часто змінювали позиції. В академії грали на позиції центрального захисника, потім правого захисника, а зараз взагалі на позиції опорника, при цьому, в тій же Автолізі ви забивали багато голів. Що можете сказати про такі зміни? Від чого вони залежать?
– Я вважаю себе досить універсальним гравцем, тому можу багато де зіграти. Починав грати центрального захисника в професійному футболі, потім якось перевівся в центр поля, у дитячій школі я також грав в центрі поля і останні роки випуску грав центрального захисника.
Чому забивав багато в Автолізі? Ну це аматорський турнір, матчі не дуже високого рівня все таки. Там переважно грали старші хлопці, а по віку я молодший набагато. По можливості виходило забивати багато. А взагалі, я вважаю, що можу зіграти на багатьох позиціях, зокрема в центрі поля, в захисті і навіть під нападником.
Деякий час ви виступали у складі Лівого берега, а потім перейшли до ФК Йонава (Литва). Розкажіть про той період, чому вирішили переїхати за кордон та чому знову повернулися до Лівого берега?
– Це було повʼязано з війною. Тому, що під час нападу на Україну, ми були на зборах у Туреччині і моя сім’я виїхала з України в перші дні. Нам було тоді сказано, що самі вирішуйте куди вам далі йти, чи додому, чи залишатися за кордоном.
Ми з дружиною вирішили, що зустрінемося за кордоном, і далі мій друг та однокласник, запропонував у нього перечекати деякий час у Португалії, де він живе. Тому ми поїхали туди. Пробули там півроку, де я також на звичайній роботі працював.
Далі знову таки від Будніка був дзвінок. Він сказав, що влітку можна буде приїхати на студентський турнір в Польщу. Далі якось спробувати пошукати команду, щоб грати у футбол і бути у футболі, і саме це було моїм завданням. До речі, я вже готувався у Португалії до якогось перегляду і пошуку команди, щоб бути у формі.
Приїхав влітку на турнір в Польщу, добре зіграв і потім я почав шукати команду, і саме Анатолій Іванович запропонував мені подзвонити до тренера литовської Йонави. Там був українець Петро Іванович Кушлик. Ми зв’язались і він запропонував приїхати.
Я хотів просто бути у футболі, тому звичайно погодився. То була вища ліга Литви, я хотів бути у футболі, грати, не забувати як це, і робити все, щоб мене бачили.
Поїхав туди разом з товаришем по Лівому берегу Ернестом Астаховим. Ми там пробули півроку. Період звичайно не дуже гарний, як потім виявилось результат був повʼязаний з договірними матчами. Звичайно, ми тут ще всього не знали, дізнались тільки тоді коли вже грали два місяці.
Далі дограли там сезон і я вирішив повертатись в Україну, і шукати себе вже далі тут. Через півроку сім’я вже була там в Києві, вдома. Повернувся додому і відразу через тиждень-два подзвонив Андрій Юрійович Запорожан і повідомив, що Лівий берег буде знову збиратись на новий сезон, готуватись півроку до літа, і влітку стартувати з Першої ліги. Там вже був новий тренерський штаб, нова команда. Він запропонував прийти і спробувати себе ще раз.
Тобто у Литві були договірні матчі?
– Так. Як виявилося, там було замішане вище керівництво клубу і аргентинські легіонери. Було багато історій, не давали нам виходити на гру, затримували матчі, бо казали, що там типу якісь підозрілі коефіцієнти. В цьому навіть підозрювали і нас, українців. Ми доводили там свою непричетність. Не дуже гарна історія вийшла.
Чи був повʼязаний тренер команди у договірних матчах Йонави?
– Ні. Головний тренер не був причетний до цього, так само як і ми. Ми страждали від цього і він теж, були заручниками ситуації, так би мовити.
Я думаю, що причетні були легіонери латиноамериканські, їхні агенти, правління клубу тощо. Слава Богу, ми вирвалися звідти, нам віддали зарплату і ми повернулися до України.
Можете порівняти рівень футболу в Україні та у Литві? В чому різниця?
– Так, звичайно. У Литві є декілька команд типу Жальгіріса, які у Європі грають. Дві-три команди рівня середини таблиці УПЛ, а всі інші – це десь рівень Першої ліги України. Як для Литви – це непоганий рівень, але в нас по-іншому.
Однак, у них є чому повчитися. У Литві зарплату завжди виплачують своєчасно і не так, як в Україні, що тобі можуть потиснути руку і “допобачення”. Там ти захищений контрактом.
Чи були у вас затримки зарплат в Україні?
– Ні, в мене не було. Це не секрет, що можуть не виплачувати. Можеш підписати на декілька років контракт, а через місяць скажуть, що ти не потрібен команді. І все, вже у вільному плаванні, що не дуже гарно для українського футболу. За кордоном, якщо ти вже підписав контракт на рік, то ти або граєш цей термін, або якщо ти хочеш прощатися, то тобі просто дають зарплату за рік
Зараз ви є капітаном Лівого берега. Наскільки це важлива роль для вас і що входить у ваші обовʼязки?
– Звісно це важлива роль. В нас були вибори капітана і коли ми збирались другий раз на Першу лігу мене вибрали і я дуже вдячний хлопцям.
Я думаю, що це також через те що, я вже був в команді і маю великий досвід у Лівому березі, знаю президента і багатьох працівників, тому так трапилось. В мене звичайні обов’язки капітана на полі. За межами поля можуть бути якісь збори після ігор, зібратись і посидіти, розрахуватись, згуртувати команду, налаштувати на гру, бо дуже важливо, щоб всі рухались в одному напрямку, не розділялись на якісь групки.
З цією командою ми виходили на матчі ще в Першій лізі. У нас гарний колектив зібрався і дякую хлопцям, вони всі хороші люди.
Чи є якісь надбавки за капітанство у команді?
– Ні, звичайно немає. Щодо зарплати, то кожен домовляється індивідуально і я навіть не знаю в кого яка зарплата в команді. В кожного своя розмова з керівництвом.
Якою є система оплати у Лівому березі? Чи можете розказати про преміальні виплати?
– Так, в нас є преміальні виплати за перемоги і також за виконання завдань, не буду казати які завдання, але є. Тобто з фінансами питань взагалі немає, зарплати, преміальні, все на гарному, високому рівні, все виплачують вчасно, можу подякувати за таке ставлення до нас. Також результатами хочеться підкреслити такі вчинки президента та займати якомога вищі місця у таблиці УПЛ.
Які задачі у Лівого берега у сезоні 2024/2025?
– В цьому сезоні в нас задача така: оскільки ми неочікувано потрапили до УПЛ в цьому році, ще й готувались до Першої ліги, але потрапили вище, то нам потрібно залишитись тут і бажано без перехідних матчів. Тобто, це зона, яка дозволяє залишитись в УПЛ, що я вважаю успіхом для нас. На наступні сезони потрібно ставити цілі ще вище і вище.
Якою мовою здебільшого спілкуються у команді? Українською чи російською?
– Я думаю, що більше спілкуються українською. В нас значна частина хлопців з Західної України – це Львів, Тернопіль і так далі. Так трапилось, що більше україномовних, десь 80% проти 20%.
Яка ваша головна ціль у карʼєрі? Чого прагнете досягти?
– Чесно, донедавна я навіть не думав, що вийде дебютувати в Премʼєр-лізі, крок за кроком виходить виконувати вищі і вищі завдання. Тому зараз насолоджуюсь тим що є. З часом сподіваюсь вийде закріпитись на цьому рівні і можливо помріяти про єврокубки, чому б і ні. Дебютувати десь у Європі з командою. Було б чудово.
За який клуб вболіваєте в інших чемпіонатах?
– Ну я завжди більше слідкував за Іспанією, вболівав за Барселону. Мій улюблений гравець – це Ліонель Мессі, якось завжди слідкував і зараз дивлюсь його матчі, коли є можливість, спостерігаю за Інтер Маямі, за МЛС. А так то, я фанат Барселони.
Чи маєте якесь хобі за межами футболу. Якщо так, то яке?
– Не знаю навіть чи це хобі, але я проводжу час в основному з сім’єю, з дитиною. Дитина ходить на баскетбол, разом туди ходимо і ще на рибалку і на різні прогулянки. Тобто усе, що пов’язано з відпочинком та з сім’єю.
Не пропускайте наші ексклюзиви, підпишіться на наш Телеграм-канал. На каналі ми публікуємо тільки ексклюзивний контент.
